Page 197 - УДК

197

також зростання довжини, і ширини локальних ділянок відколу та елементів

в’язкого відриву на переходах між ними. Проте, якщо при напруженні

Δσ = 305 МПа механізм квазівідкольного руйнування дуже швидко змінювався

на практично повністю в’язкий механізм руйнування (Рис. 4.41а, в), властивий

руйнуванню за чисто статичного розтягу зразків, то при Δσ = 243 МПа

руйнування за механізмом квазівідколу подекуди поширювалося на 500 мкм в

глибину його перерізу (Рис. 4.41б, г).

За ще вищої роздільної здатності всі вище описані особливості зародження

втомного руйнування в обох зразках стали ще очевиднішими (Рис. 4.42). Це

зростання, в міру заглиблення тріщини, висоти гребенів на переходах між

суміжними ділянками квазівідколу (Рис. 4.42а, г), ширини і довжини витягнених

в радіальному напрямі ділянок квазівідколу (Рис. 4.42аг). Крім того це стрімкий

перехід від втомного росту тріщини до в’язкого доламу зразка, навантажуваного

за більшого розмаху напруження (Рис. 4.42в). Але найважливіше це те, що за

високого розмаху напруження (зразок 19), долам розпочинався практично

в’язким руйнуванням, а розміри ямок при цьому відповідали розмірам зерен

аустеніту в структурі нітинолу, в якій ще не відбулося спричинене деформацією

мартенсите перетворення (Рис. 4.42д). Тоді як на зразку, навантажуваному за

розмаху напруження Δσ = 243 МПа, на деяких фасетках утомного руйнування

спостерігали фрактографічні елементи, які за їх орієнтацією стосовно

радіального напряму поширення руйнування та періодичною повторюваністю

дуже подібні на втомні боріздки, які власне є характерною ознакою реалізації

втомного механізму руйнування будь-яких матеріалів (Рис. 4.42е). Проте

фасетки з такими боріздками були скоріше винятком із правила, ніж

характерною ознакою руйнування нітинолу за малоциклової утоми. Більше того

на дні цих фасеток спостерігали межі фрагментів, розміри яких відповідали

розмірам зерен вихідної аустенітної структури. Слід відзначити також, що крок

боріздок і певною мірою їх орієнтація в межах таких фрагментів на дні фасеток,

що, як правило, охоплювали декілька зерен вихідного аустеніту, змінювалися

при переході через межі зерен (Рис. 4.42е).