Page 131 - УДК

131

якій знаходилися кусочки льоду [180]. Зазначимо, що за температури 0 °С, яка

дещо ближча до температури завершення аустенітного перетворення

A f = - 38,7 °С, аустенітна фаза під дією напружень трансформується в мартенсит

[180]. При вищій температурі (20 °С) аустеніт є ближчий до стабільного стану і

мартенситне перетворення під дією напружень менш інтенсивне. Тому такі

умови вважали жорсткішими за можливістю формування мартенситу порівняно

з випробами за кімнатної температури.

Фрактографічні особливості зламів зразків досліджували на сканівному

електронному мікроскопі EVO-40XVP. Порівнювали особливості руйнування не

наводнених та попередньо електролітично наводнених зразків. Їх наводнювали

за кімнатної температури у водному розчині флуоридної кислоти (рН3,5) за

різних інтенсивності (густина струму) та тривалості процесу. Для зразків,

випробуваних при 20°С, використали порівняно м’який режим (І) для їх

2
-3
наводнювання (за густини струму 10 мА/см і тривалості 290 год.), а за
температури 0 °С - жорсткіший режим (ІІ) за густини струму 10 мА/см і
-1
2
тривалості 500 год.

3.7.1 Макрофрактографічний аналіз

На макрорівні саме наводнювання (незалежно від використаного режиму)
не спричиняло пошкодження робочої поверхні зразків. Однак під час їх

навантаження до руйнування виявили низку особливостей (Рис. 3.17). Так, за
жорсткіших умов випроб зразків (наводнювання за режимом ІІ з розтягом при T

= 0 °С) поверхневий шар робочої частини зразка частково відлущувався,

причому з наближенням до галтелей інтенсивність і площа відлущених ділянок

зменшувалися (Рис. 3.17в). Це вказує на особливо високу інтенсивність

наводнювання поверхні зразків. Внаслідок цього тут могли виникати високі

внутрішні напруження та, як результат, мікропошкодженість, які під час

подальшого деформування зразка сприяли такому відлущенню. Цей ефект

подібний до відомого для конструкційних сталей явища розтріскування