Page 59 - УДК

59

Використавши кореляцію цифрових зображень із сканувального

електронного мікроскопу, поправлених від спотворень, в поєднанні з

теоретичним аналізом мартенситного перетворення під дією деформації та на

основі інформації про дифракції зворотного розсіювання електронів, зробили

наступні висновки [53]:

1) Для того, щоб підійти до експериментальних вимірювань, необхідно

щоб навіть на ранніх стадіях навантаження на ділянці надпружного плато у

твердому розчині виникли осередки з відповідним типом (CV) кристалічної

гратки. Області відповідного типу мають співіснувати з областями не

перетвореного аустеніту із звиклим варіантом розташування площин HPVs в

окремих зернах по всій мікроструктурі. Поєднання в розчині осередків з

відповідним типом (CV) кристалічної гратки із звиклим для аустеніту варіантом

розташування площин HPVs призводить до чіткої відповідності з

експериментально заміряними полями деформацій.

2) Великі об’єми матеріалу перетворюються на ділянки з відповідним

типом (CV) кристалічної гратки та відновлюються до аустеніту протягом

першого циклу навантаження. Відповідно, перший надпружний цикл показав

найбільшу відновну деформацію як на макроскопічному рівні у вигляді реакції

на петлі напруження-деформація, так і на мікроструктурному рівні (в рамках
зерна) в сканівному електронному мікроскопі і на цифрових зображеннях. За

продовження циклування об'ємна частка відновлених ділянок з кристалічною
граткою відповідного типу (CV) в більшості областей зменшилась – це

відбувалося швидко на перших циклах деформації, і поступалося місцем
збільшенню об'ємної фракції аустеніту із звиклим варіантом розташування

площин HPVs.
3) Кількість стабільного (деформованого) мартенситу залежить від

кількості переорієнтацій, що відбувалися на локальному мікроструктурному

рівні під час перетворень. Коли передісторію трансформації не враховувати, то

під час циклування значна частка мартенситу продовжує трансформуватися в

аустеніт із звиклим варіантом розташування площин HPVs. Проте, коли таке