Page 140 - УДК

140

води (як випробувального середовища при температурі 0 °С) на механізм

руйнування гладких зразків через незначну тривалість її дії на заключному етапі

їх руйнування.

3.7.3 Мікрофрактографічний аналіз зламів в околі поверхні зразків

Приповерхневі шари зразків зазнали найінтенсивнішого наводнювання.

Відповідно і тріщини зароджувалися саме від поверхні зразків. Так під час

випроб при кімнатній температурі на повітрі руйнування зразка розпочиналося
від одного з поверхневих дефектів (Рис. 3.25а, Рис. 3.26а), утвореного внаслідок

сприятливої орієнтації цієї ділянки для локалізації деформації, а на всіх інших
ділянках вздовж периметру зламу відбувалося типове в’язке руйнування

внаслідок зсуву (Рис. 3.27а). Не виявили істотного впливу низької температури,
але без наводнювання, на механізм руйнування зразків в околі бічної поверхні.

Він мав усі ознаки в’язкого руйнування, добре окреслені ямки відривного

характеру перемежовувалися ямками зсуву (Рис. 3.25в, Рис. 3.26в, Рис. 3.27в).

Практично не виявили ознак структурно-фазового перетворення з характерними

для кристалів мартенситу рельєфом. Звідси прийшли до висновку, що понижена

температура випроб, не створює достатніх передумов для формування

мартенситу в нітинолі.

Ситуація разюче змінилася коли зразки перед випробами електролітично

наводнювали. Причому навіть за випроб розтягом при кімнатній температурі в

поверхневих шарах зразка виявили тоненьку смужку (до 25 мкм) з характерним

рельєфом практично паралельних слідів (Рис. 3.25б). Вважали, що ці сліди

відповідають гребням відриву вздовж меж мартенситних кристалів, утворених

внаслідок деформування наводненого металу. Оскільки в ненаводненому металі

таких слідів не спостерігали, то їх поява оумовлена виключно температурою,

коли таке перетворення вважається утрудненим для цього сплаву.