Page 142 - УДК

142

Відмінності рельєфів зламів за наводнювання стають ще очевиднішими за

вищої роздільної здатності (Рис. 3.26, Рис. 3.27). З цього можна зробити

однозначний висновок, що крихкість сплаву з пам’яттю форми забезпечують

саме приповерхневі шари зразків, в яких відбулося структурно-фазове

перетворення. Адже відомо, що мартенситу (як структурної складової) властива

низька пластичність (а, отже, висока крихкість) порівняно з аустенітом. Ця

крихкість особливо чітко проявляється за впливу водню. Адже водень, як

елемент з високою фугітивністю, легко проникає вздовж меж кристалів

мартенситу (як локацій з підвищеною густиною дефектів) і, тим самим, знижує

когезивний зв'язок між суміжними кристалами.

Фрактографічною особливістю водневого окрихчення за випроб

наводненого сплаву за кімнатної температури на повітрі вважали сліди

пластичного деформування при руйнуванні перетинок між крихкими відколами

вздовж меж суміжних кристалів мартенситу (Рис. 3.26б, Рис. 3.27б). Тоді як у

випадку випроб наводненого сплаву за температури 0 °С у воді руйнування

перетинок між суміжними фасетками відколу вздовж меж кристалів мартенситу

також відбувалося крихко (Рис. 3.26г, Рис. 3.27г). Це може бути наслідком як

вищої концентрації водню у сплаві (через більшу тривалість і густину струму

наводнювання), так і нижчої температури випроб. А, можливо, навіть наслідком

синергічного впливу обох цих чинників.

Дрібні пори (завбільшки до 0,5 мкм) вважали особливим доказом впливу

водню на процес руйнування (Рис. 3.27б). Адже саме пори з такими розмірами

пов’язують з місцями рекомбінованого водню. У нашому випадку такі пори в

основному розташовані вздовж меж кристалів мартенситу. Вважали, що під

тиском водню, накопиченого в цих порах під час наводнювання, енергозатрати

на крихкі відколи вздовж меж кристалів мартенситу істотно зменшувалися і, як

наслідок, руйнування зразка відбувалося за істотно нижчого навантаження.