Page 140 - Дисертаця Венгринюк
P. 140

140

                         4.2.2.2 Розвиток моделі для прогнозування тріщиностійкості сталі за

                  дії водню

                         На  сьогодні  моделі  прогнозування  (прогнозне  моделювання)  широко

                  застосовуються  у  багатьох  галузях,  зокрема  прогнозне  моделювання  та

                  симуляція процесів руйнування є критично важливим під час проєктування

                  конструкцій  і  стикається  з  численними  труднощами.  Для  комплексного

                  моделювання  водневого  окрихчення  сталей  числовий  метод  повинен  мати

                  можливість моделювати крихке, в’язке руйнування та крихко-в’язкий перехід

                  механізму  руйнування.  Серед  багатьох  запропонованих  числових  моделей

                  відповідно  до  різних  критеріїв  руйнування  для  моделювання  процесів

                  руйнування різних матеріалів значним поступом є модель фазового поля [117,

                  118, 152–160] – це сучасний чисельний метод механіки суцільних середовищ,


                  який  використовує  дифузну  (розмиту)  змінну  поля  (0  –  цілий  матеріал,
                  1 – руйнування) для опису зародження та поширення тріщин. Вона не тільки

                  гнучка у впровадженні, але й придатна для моделювання складних тріщин і

                  квазікрихкого,  крихкого  та  пластичного  руйнування.  Таке  моделювання


                  пропонує  єдину  варіаційну  основу  та,  після  дискретизації,  гнучкий
                  обчислювальний метод, який враховує різні аспекти руйнування, включаючи


                  зародження  тріщин,  їх  поширення,  злиття  та  галуження  [152–154,  156].
                  Водночас  при  цьому  усувається  необхідність  забезпечення  процедур


                  відстеження тріщин, введення специфічних параметрів та критеріїв.
                         Модель фазового поля розроблена на основі теорії Гріффітса [163], але


                  вона не потребує заздалегідь визначеної тріщини або шляху руйнування [164].

                  Можливості  методу  продемонстровані  багатьма  дослідниками  [117,  118,

                  152–160],  які  також  розвивали  свої  моделі.  Зокрема,  у  праці  [161]

                  запропонували  кубічну  функцію  деградації  та  застосували  її  до  поверхні

                  плинності під час процесу руйнування. Автори праць [118, 162] модифікували

                  модель, розвинуту у праці [160], запропонувавши новий підхід до деградації

                  матеріалу  та  включивши  коефіцієнт  коригування  пластичності  до  функції
   135   136   137   138   139   140   141   142   143   144   145