Page 38 - Thesis_Lavrys

38

шарів, не змінюючи їх хімічного складу. Підвищена поверхнева твердість

після таких оброблень підвищує опір абразивному зношуванню титану.

Однак, дані оброблення є мало ефективними, оскільки не усувають проблеми

адґезивного чи водневого зношування [82, 83].

До другої групи можна віднести наступні методи інженерії поверхні:

газотермічне (плазмове, детонаційне, електродугове та інше) напилення,

наплавлення (лазерне, електродугове, газове, вібродугове та інше),

електролітичне хромування, хімічне нікелювання, фізичне чи хімічне

осадження з парової фази, електроіскрове легування та інше. Дані покриття

наносяться на титанову підкладку для підвищення зносо- та корозійної

стійкості.

Однак ці методи поверхневого зміцнення істотно знижують втомні

властивості готового виробу через градієнт (різницю) властивостей покриття

та основи (титану) та характеризуються невисокою адгезією покриттів. До

недоліків можна віднести також істотний вплив на геометричні розміри
деталі, відносно високу вартість, порівняно низьку продуктивність,

необхідність спеціального обладнання і приміщення [84-88].
До третьої групи відноситься модифікування поверхневих шарів титану

різними елементами втілення – хіміко-термічне оброблення (ХТО). ХТО
титанових сплавів включає в себе широкий спектр методів, таких як

азотування, оксидування, навуглецювання, борування, силіціювання, їх
комбінації та інше. Методи ХТО поверхні титану вигідно вирізняються

з-поміж інших методів інженерії поверхні, коли умови експлуатації не

передбачають високих контактних навантажень (до 4 МПа). Вони

технологічно прості, економічні, забезпечують надійні фізико-механічні

характеристики оброблюваних поверхонь, не потребують додаткового

технологічного устаткування. На відміну від нанесення покриттів, для ХТО

не виникає проблеми зчеплення зміцнених шарів з матрицею, їх суцільності,

однорідності [89-97].