Page 40 - Thesis_Lavrys

40

Детонаційні чи плазмові покриття мають хорошу адгезію завдяки

багатошаровості покриттів, коли першим (внутрішнім) шаром є м’який

споріднений до титанового сплаву метал (молібден, тантал, ніобій, нікель чи

їх сплави), а наступним (зовнішній шар) – зносостійкий (табл. 1.3), який

складаються з карбідів, нітридів, оксидів, боридів титану чи їх комбінації із

зв’язуючими додатками нікелевими, нікель-мідними порошками та інше.

Слід відзначити, що детонаційні покриття мають хороше зчеплення з

титановим сплавом та низьку пористість порівняно з плазмовим методом

напилення. Однак такі покриття мають і ряд недоліків: вузькі межі грануляції

порошків для забезпечення якості покриття, низьку гідравлічну щільність та

втомну міцність [101] через різницю твердості між матрицею та пористим

покриттям. Також до недоліків слід віднести порівняно низьку

продуктивність обробки, необхідність фінішних технологічних операцій

(шліфування, полірування, хонінгування, вигладжування тощо) та окремого

приміщення (рівень шуму 140 Дб) та спеціального обладнання [102].
Серед електрофізичних методів зміцнення поверхні сплаву ВТ22

найефективнішим є електроіскрове поверхневе легування, за якого в
результаті розряду між електродом (анод) і виробом з титанового сплаву

(катод) матеріал електрода переноситься на поверхню виробу. В результаті
такої обробки на поверхні сплаву одержують покриття хрому, нікелю, заліза,

кобальту та карбідів, боридів, оксидів, нітридів різних металів [103, 104].
Перевагою цього методу є висока адгезія покриттів з основним металом без

попереднього оброблення поверхні та значне підвищення триботехнічних

характеристик порівняно з вище згаданими методами. Проте неможливість

одержання 100% щільності покриття, невелика глибина та нерівномірність

товщини зміцненого шару, значне погіршення шорсткості поверхні та

присутність залишкових напруженнь призводить до зниження втомної

міцності та продуктивності процесу, що обмежує застосування цього

оброблення в серійному виробництві.