Page 136 - Microsoft Word - Дисертація.docx

136

перетинаються, де підраховується число подій. «Квадрати» можуть

мати форму не тільки квадрата, а й кола, можуть бути трикутними,

гексагональними або довільної форми. Яка б форма не була обрана,

«квадрати» повинні мати однакову площу. Ці ділянки можуть бути

закладені випадково (тоді форма ділянки зазвичай коло) і не

обов'язково повинні межувати між собою; часто вони утворюють сітку

квадратів. Метод дуже чутливий до розміру ділянок і їх розташування.

Розмір повинен бути таким, щоб забезпечити потрапляння достатньої

кількості подій в ділянки для репрезентативності вибірок.

Найпростіший шлях визначити ділянки і розглянути просторовий

аспект поведінки інтенсивності - це поділити досліджувану область

сіткою прямокутних (або квадратних) фрагментів однакової площі.

Сітка з прямокутних фрагментів використовується значно рідше.

Інтенсивність оцінюється в кожному фрагменті як локальна щільність

ˆ
подій: λ i = n i v ( )Q , де n - число елементів точкового образу, що
i
i
потрапили в і-ий фрагмент Q , v(Q )- площа фрагмента. Цей підхід
i
i
дозволяє отримати найпростішу (грубу) оцінку розподілу інтенсивності

в досліджуваній області. Розмір фрагмента сітки вибирається

дослідником як компроміс між точністю і просторовою невизначеністю

оцінки. Фрагменти великого розміру дадуть узагальнену картину, що

характеризує широкомасштабні варіації інтенсивності, тоді як малий

розмір фрагмента призводить до фрагментарної оцінки (Рис. 3.6).

Відоме емпіричне правило, засноване на властивостях Пуассонівского

процесу яке допомагає вибрати параметри сітки виходячи із середньої

кількості елементів поля у фрагменті – µ [131]. Згідно нього розмір

v ( )
W
сторони фрагмента L Q можна визначити як: L = µ , де n –
Q
n
загальне число елементів поля.