Page 61 - дисертація Головчук

61

300 мкм. Адгегію визначали як середнє значення замірів на десяти зразках,

напилених за однакових умов.

Рисунок 2.8 – Схема визначення адгезії покриття штифтовим методом: 1 –

ЕДП, 2 – зразок-оправка, 3 – опора, 4 – конічний штифт.

Когезивну міцність покриттів досліджували за стандартною методикою

на трубчатих зразках (рис. 2.9) [174, 175]. Для цього виготовляли зразки

довжиною 50 мм, торці яких складали докупи так, щоб загальна довжина обох

половинок становила 100 мм. Через отвір у трубках пропускали довгий болт,

яким стягували обидві половинки зразків між собою. На бокову (циліндричну)

поверхню зібраного таким чином зразка наносили ЕДП товщиною 1…1,2 мм.

Тоді болти, якими зафіксував обидві половинки зразків перед напилюванням,

викручували і витягували, а зразки - розтягували на розривній машині FPZ-10

та фіксували зусилля в момент руйнування покриття.

Когезивну міцність визначали за відомою формулою:
P
 
S (2.6)

де Р – сила, зафіксована в моменту руйнування покриття; S - площа кільця,
утвореного у напиленому шарі.

Рисунок 2.9 – Схема роз’ємного зразка для визначення когезивної міцності

ЕДП.