Page 42 - dyser_Stankevych
P. 42
42
характер (рис. 1.7, в) – в’язко-крихке або крихко-в’язке. Наприклад, існують
досить пластичні матеріали, в яких на стадії зародження тріщини накопичується
значна загальна деформація, а ріст тріщини характеризується високою швидкістю
та малою енергоємністю з утворенням прямого злому. Таке руйнування за
енергетичними міркуваннями необхідно віднести до в’язкого, а за решту озна-
ками воно крихке, хоча й відбувається за напруження вищого, ніж межа течіння. З
інженерної точки зору такий матеріал буде в’язким, а, якщо в ньому вже є
тріщина достатньої довжини, дуже крихким. За певних умов можливе в’язке за
мікромеханізмом руйнування, яке супроводжується інтенсивною пластичною
деформацією, але локалізоване у невеликому об’ємі матеріалу. Таке руйнування
характеризується малою енергоємністю і з інженерної точки зору повинно
класифікуватись як крихке, хоча призводить до утворення косого злому.
Отже, терміни “крихке” та “в’язке” руйнування завжди потребують конкре-
тизації з вказівкою деяких умовних “допусків” або за значенням напруження руй-
нування відносно макроскопічної межі течіння, або за виглядом злому (у мікро-
чи макромасштабі), або за значенням поглинутої енергії чи залишкової дефор-
мації тощо.
Більшість металів та сплавів (окрім металів із гранецентрованою ґраткою)
можуть руйнуватись і в’язко, і крихко залежно від структурного стану та комбіна-
ції зовнішніх умов, серед яких найважливіші температура і швидкість наванта-
ження, напружений стан, властивості навантажувальної системи та навколиш-
нього середовища.
Закономірності різних типів руйнування конструкційних матеріалів вивчають
переважно під час випробувань на розтяг гладких (без тріщин чи інших концен-
траторів напружень) зразків. Використовують такі підходи як аналіз діаграми
розтягу, металографічні та фрактографічні дослідження, визначення тріщиностій-
кості матеріалу [1]. Нажаль, для ідентифікування типів руйнування матеріалів під
час ТД та НК стану об’єкта в умовах його експлуатації такі методи не придатні.
