Page 63 - Кулик В.В.

63

Крім відмінностей в морфології, це може бути викликано наявністю

надрівноважного вмісту вуглецю (~ 0,06 мас.%) в фериті тонкодисперсного

перліту [109], високим рівнем внутрішніх мікронапружень, що пов'язано з

величиною мікровикривлень кристалічної решітки) [112] і підвищеної

дефектності цементиту, який характеризується відхиленням від

стехіометричного складу карбіду Fe C [109] і наявністю дислокацій,
3
субструктури [114], плоских дефектів [115], мікродвійникування [116] і

дефекти упаковки [117, 118] в цементиті. Внаслідок цього свіжоутворений

дрібнодисперсний перліт в високовуглецевих сталях має низьку ударною

в'язкість [112].

Посилена схильність тонкодисперсного перліту до розчинення

(порівнянні з грубим пластинчастим і глобулярним перлітом) раніше

спостерігалася при об'ємній пластичної деформації [119, 120], сильній

деформації при зсуві під тиском [121] і фрикційному навантаженні [110, 122].

У груболамелярному перліті міжцементитна віддаль становить 0,20-

0
0,28мкм, а довжина ламелів 10-30 мкм (ізотермічний нагрів 650 С, 10хв.).
Тонкодисперсний перліт має віддаль міжцементитними ламелями 0,08-0,14

0
мкм і довжиною останніх 5-15 мкм (ізотермічний нагрів 500 С, 5хв.).
Границя текучості сталей змінювалась від 565 МПа для груболамелярного

перліту до 995 МПа для тонкодисперсного перліту і 765 і 650 МПа для

структур після відпалу 10 та 300хв., відповідно [90]. Втомні випробування

показали, що найбільшу кількість циклів до руйнування витримують

структури після відпалу з частково сфероїдизованими цементитними

ламелями (779514 циклів) чи тонкодисперсною структурою цементиту

(706391 циклів). Показано, що найбільших змін зазнає структура

тонкодисперсного перліту після відпалу і ці зміни співставні з такими, що

мають місце у залізничних колесах під час експлуатації, зокрема відбувається

фрагментація і розпад цементитних ламелей, їх інтенсивна сфероїдизація і

полігонізація у ферит. Для невідпаленої структури тонкодисперсного перліту