Page 84 - dysertaciyahembara

свою конфігурацію, і концентрація водню в кожній точці реагує на суму

полів напружень обох дислокацій; відбувається переконфігурація, що

призводить до зниження енергії всієї системи. В результаті, дислокації

можуть переміщатися при більш низькому рівні напружень Пайерлса-

Набарро, що викликає локалізоване знеміцнення матеріалу в областях з

високою концентрацією водню, наприклад в безпосередній близькості від

вершини тріщини. Збільшення швидкості руху дислокацій завдяки водню

спостерігається для гвинтових, крайових і змішаних дислокацій у смугах

ковзання, і далеко від інших дислокацій.

У цьому випадку, процес руйнування є дуже локалізованим процесом

пластичного розриву, а не крихкості. Це суперечить здоровому глузду,

оскільки інші аргументи говорять, що макроскопічна пластичність

обмежена початком великої локалізованої пластичності і підтримується

мікроскопічними спостереженнями. Так, наприклад, фрактографічне

дослідження водневої крихкості металів, таких як Ni і Fe, виконане

авторами робіт [251, 252], за допомогою просвічуючої електронної

мікроскопії, показує великі локалізації пластичної деформації вздовж

поверхонь руйнування.

Дане протиріччя може бути знято, якщо врахувати, що розподіл
водню може бути дуже неоднорідним при прикладанні навантаження. З

макроскопічної точки зору даний тип руйнування є «тендітним». Зміна
пластичної деформації аж до повного руйнування зразка буде мінімальною,

незважаючи на високий рівень локальної пластичності.
Незважаючи на те, що дослідники даного виду крихкості сходяться на

тому, що присутність водню підвищує пластичність у вершині тріщини і

призводить до руйнування, підходи до опису даного ефекту значно

відрізняються. Так Лінч [253] розглядає дане явище в якості поверхневого

ефекту, в той час як Бірнбаум із співавторами [252] враховують вплив

дифузії водню в об’єм матеріалу.

84