Page 81 - dysertaciyahembara

Проте існуючі моделі та гіпотези про механізми впливу водню на

механічну поведінку металів пояснюють, зазвичай, окрихчувальну його дію

[246-249]. Водночас сучасні дослідження виявили [15, 44, 49, 132, 213, 233],

що на стадії деформування (яка завжди передує руйнуванню) водень сприяє

зародженню дислокацій, пришвидшує їх рух, знижує енергію дефектів

упаковки і активує поперечне ковзання, призводить до зниження напружень

плинності матеріалу і зростання релаксації напружень, тобто проявляється

його пластифікувальна дія. Ці припущення - основа теорії «HELP».

Відповідно до неї макроскопічно крихкому руйнуванню матеріалу,

насиченого воднем, в мікроб’ємі передує сильно локалізоване пластичне

течіння матеріалу.

3.1. Концепція двоїстої дії водню

Вихідним її постулатом є розгляд стадій деформування і руйнування з

єдиних позицій як дислокаційного процесу пластичної деформації і

зародження тріщин. На підставі аналізу літературних даних [15, 44, 228, 230],

його можна подати так.
Водневі кластери в металі понижують енергії взаємодії атомів металу,

дефектів упаковки та деформації ґратки, що полегшує рух дислокацій у
різних системах ковзання, зокрема активує поперечне ковзання;

спричинюють зростання кількості дислокацій і фрагментів зсуву, згину–
закруту і повороту та зменшення напружень локальної плинності матеріалу.

За дислокаційною теорією пластичного деформування з

інтенсифікацією руху дислокацій збільшується їх кількість, у результаті чого

вони скупчуються біля структурних бар’єрів (меж зерен, виділень вторинних

фаз тощо). Пластична деформація починає локалізуватися, а водень сприяє

цьому.

81