Page 22 - Марков А
P. 22

20

       тів, що вперше було показано О. З. Студент. Звідси показник δ може некоректно
       характеризувати  пластичність  експлуатованого  металу  та  не  може  слугувати
       інформативною ознакою експлуатаційної деградації металу у цьому періоді.
































           Рис. 11. Схема стадійності деградації ферито-перлітних трубних сталей:
        стадія І – деформаційного старіння, стадія ІІ – розсіяної пошкодженості, яку
            розділено на періоди: ІІа – утворення хаотично орієнтованих дефектів і
        ІІб – утворення тріщин розшарування, орієнтованих у напрямі вальцювання

              За  подальшої  експлуатації  у  металах,  виготовлених  методом  вальцювання
       (зокрема, труби), розвивається пошкодженість, орієнтована у напрямі вальцюван-
       ня, що є результатом експлуатаційного зниження когезії між волокнами прокату.
       У трубах  вона  може  набувати  кільцеподібного  макрохарактеру  та  поширюватися
       вздовж  осі  труби,  зумовлюючи  розшарування  у  стінці  труби,  без  виходу  на  по-
       верхню.  Виникненню  такого  макроруйнування  передує  експлуатаційна  мікро-
       пошкодженість матеріалу або розвиток внаслідок тривалої експлуатації схильності
       матеріалу до розшарування, яке може проявитися, насамперед, під час механічних
       випробувань.  Зокрема,  за  випробувань  на  ударну  в’язкість  стандартних  осьових
       зразків з металу, схильного до розшарування, площина руйнування перетинає трі-
       щини розшарування, орієнтовані вздовж напряму вальцювання, що підвищує енер-
       гоємність руйнування і, отже, призводить до завищених значень опору крихкому
       руйнуванню, незважаючи на подальше підвищення міри експлуатаційної деградації
       металу. Таким чином, подібно до того як відносне видовження в межах періоду ІІа
       може  не  характеризувати  реальну  пластичність  деградованої  сталі,  ударна
       в’язкість,  визначена  на  стандартних  осьових  зразках,  для  періоду  ІІб  може  не
       характеризувати реальний опір матеріалу крихкому руйнуванню. Для усунення цих
       неоднозначностей  рекомендовано  у  першому  випадку  використовувати  зразки  з
       конструктивним радіусом для локалізації руйнування, а в другому – радіальні зраз-
       ки розробленої конструкції, які забезпечують руйнування у площині, паралельній
   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27