Page 217 - УДК

217

Дефекти, утворені у деформаційному за походженням мартенситі,

безумовно, сприяють руйнуванню, знижуючи опір руйнування кристалів

мартенситу відколом. Адже зміна фазового стану ділянок, які підлягають

перетворенню, обумовлена самим характером перебудови кристалічної гратки,

за якого атоми не обмінюється місцями один з одним (як це відбувається під час

дифузії і деяких дифузійних фазових переходів, наприклад, під час старіння), а

лише зміщуються на віддаль, що не перевищує міжатомну. За такої перебудови

на межах розділу старої і нової фаз зберігається хоча б часткова спряженість, але,

зрозуміло, що внаслідок цього ці межі ослаблені. На підставі вище сказаного

вважали, що руйнування квазівідколом відбувалося саме вздовж цих ослаблених

меж розділу старої і нової фаз. Причому лише завдяки реалізації втомного

руйнування вдалось візуалізувати послідовність структурно-фазових

перетворень в нітинолі. Адже при руйнуванні зразок розвантажується і

деформаційно обумовлене зворотне перетворення повинно було б відбутися у

повному об’ємі. У такому разі межі розділу мартенситної і аустенітної фаз, які

сформувалися у зоні передруйнування у вершині тріщини, мали би зникнути,

коли тріщина просунулася і береги тріщини позаду неї в основному

розвантажилися. І якби не руйнування зразка, поверхня якого візуалізувала ці

межі, то, вочевидь, важко було б довести протікання деформаційно
обумовленого структурно-фазового перетворення за кімнатної температури.

Встановлено, що описані особливості рельєфу зламів, які спостерігали на
ділянці зародження втомної тріщини від механічного концентратора напружень,

зберігалися впродовж поширення руйнування на практично весь переріз зразка.
Зокрема на глибині 0,5 мм від вершини механічного концентратора (що відвідає

максимальній глибині тріщини, яка зароджувалася від зовнішньої поверхні

гладкого зразка) також спостерігали яскраві прояви руйнування за механізмом

квазівідколу вздовж кристалів мартенситу, сформованого в процесі

напрацювання нітинолу (Рис. 5.10).