Page 49 - Dys

49

2.3. Методика корозійних досліджень

Корозійну тривкість сталей, а також вагові втрати під час ККР

оцінювали ваговим методом [146, 173]. Зважували на аналітичних вагах з

точністю ± 0,0002 г до та після експерименту. Результати експериментів

усереднювали за випробуваннями не менше трьох зразків.

2
Швидкість корозії (K m, г/м год) сталі визначали за втратою ваги
зразків шляхом їх зважування до та після експозиції у корозивному

середовищі та розраховували за формулою:

m − m
K = m S   100%, , (2.1)
0

де m o – вага зразка до експерименту, г; m – вага зразка після експерименту, г;

S – площа зразка, м ;  – час витримки зразків у корозійному середовищі, год.
2

Ступінь інгібіторного захисту (Z) сталі від ККР за допомогою

інгібітору визначали за формулою:

K − K
Z = m inh  100%,
K m , (2.2)

де K m – швидкість корозії в неінгібованому середовищі, г/м ·год;
2

2
K inh – швидкість корозії в інгібованому середовищі, г/м ·год.

2.4. Електрохімічні дослідження

Електрохімічні дослідження реалізували на потенціостатах П-5827М та

IPC-Pro згідно з відомими методиками [173, 174], використовуючи
трьохелектродну схему: робочий електрод – зразок з досліджуваної сталі,

допоміжний електрод – платиновий, електрод порівняння – насичений

хлоридсрібний (рис. 2.1).