Page 35 - Dys

35

оброблюваної поверхні під час виходу із зони контакту з абразивним кругом.

Технологічно реалізація силового шліфування полягає в тому, щоб

використати тепло для зміцнення без використання додаткових операцій

термічної обробки, зокрема, гартуванням струмами високої частоти. Доказом

можливості такого явища є співставлення енергетичного балансу під час

шліфування і поверхневого гартування струмами високої частоти. Під час

2
звичайного шліфування тепловий потік коливається у межах 0,4 - 3 Дж/мм ,
що на порядок менше густини теплового потоку під час гартування струмами

2
високої частоти, який досягає 40 - 70 Дж/мм . З цією метою збільшують
глибину різання і зменшують частоту обертання оброблюваної деталі.

Використання режимів силового шліфування збільшує значення

теплового потоку в зоні обробки, що підвищує температуру поверхневого

шару до 1000°С. Під час такої обробки використовують звичайні водні

розчини для операцій шліфування. В результаті отримують структури “білих

шарів” твердістю HRC 58 - 65 (за вихідної твердості HRC 18 - 22) та

глибиною до 1,3 мм з отриманням структури дрібнозернистого мартенситу,

яка виявляється рентгенографічно. Твердість оброблюваної поверхні

залежить від вмісту вуглецю в оброблюваній сталі, її вихідного структурного

стану та режимів обробки (глибини різання, частоти обертання деталі та ін.).

Зі збільшенням кількості вуглецю в сталі та зменшенням частоти обертання

деталі твердість та глибина зміцнення підвищуються.

1.3. Формування НКС методами поверхневого наклепування

1.3.1. Вібраційний наклеп кульками

Одним із можливих методів реалізації переходу вихідної

мікроструктури до структури із НКС будовою ІПД поверхні шляхом

вібраційного наклепу кульками (ВНК) [57–60]. Суть даної обробки полягає в

наступному. У вакуумну камеру, обладнану вібраційним генератором,