Page 116 - Dys
P. 116

116

                  гартування  та  відпуску  за  Т = 200 °С.  Виявили  значне  підвищення

                  зносостійкості  зразків  зі  сталі  40Х  після  МІО  (рис. 5.2)  порівняно  з

                  матеріалом  після  гартування  та  низького  відпуску.  Слід  зазначити,  що  при

                  цьому  підвищується  зносостійкість  як  зміцнених  кілець,  так  і  вкладок  без

                  МІО. Це пояснили  суттєвим  зниженням  коефіцієнту  тертя  поверхні  з  НКС

                  [172]. Він може знижуватись при МІО в оливному середовищі до 0,04–0,06

                  порівняно з гартуванням (0,14–0,16) [124]. Таке зниження коефіцієнта тертя

                  пояснюють зміною внеску електронів d-орбіталей у металевий зв’язок [165].

                  Підвищення  міжатомної  взаємодії  всередині  металу,  призводить  до  її

                  зниження на поверхні.

                         Встановили, що втрата ваги ∆G після 6 год. зношування гартованої та

                  відпущеної сталі 40Х становить 28,2 мг, ∆G сталі 40Х після МІО у водному

                  ТС – 9,7 мг, а після МІО в оливному ТС – 5,2 мг (рис. 5.2). Отже, найвищу

                  зносостійкість  сталі  40Х  у  дослідженій  парі  тертя  забезпечує  МІО  в

                  оливному ТС.



                         5.1.2.  Зносостійкість  у  корозивно-наводнювальному  середовищі

                  диетиленгліколю

                         При  експлуатації  обладнання,  що  працює  за  умов  зношування  у

                  корозивно-наводнювальних  середовищах,  зокрема,  шестерневих  помп  для

                  подачі  диетиленгліколю  у  технологічних  лініях  з  осушування  газу  під  час

                  закачування його у підземні сховища, важливим чинником є зносостійкість

                  пар тертя вісь-втулка за таких складних умов.

                         Дослідили  зносостійкість  пар  тертя  сталі  40Х  після  різної  обробки  з

                  чавуном  ВЧ60  та  бронзою  БРаЖН  у  диетиленгліколі,  який  вважали

                  корозивно-наводнювальним  середовищем  (рис. 5.3)  [173,  174,  175].

                  Дослідження  проводили  за  схемою  кільце-вкладка,  застосовуючи  питоме

                  навантаження 2 МПа, у диетиленгліколі, що подавався в зону контакту пари

                  тертя через змочування кілець. Диетиленгліколь у зоні тертя розкладається за

                  рахунок  механо-  і  термодеструкції  на  водень,  кисень  і  вуглець.  Водень,
   111   112   113   114   115   116   117   118   119   120   121