Page 258 - Кулик В.В.

258

1) гартування з призупиненням охолодження за температури в

інтервалі між точками початку M і кінця M мартенситного перетворення.
s
f
2) нагрів і витримка за температури, яка вище точки M , і остаточне
s
охолодження.

На другій стадії внаслідок дифузії вуглецю з мартенситу збільшується

частка залишкового аустеніту, який під навантаженням перетворюється в

мартенсит деформації. У результаті цього підвищуються механічні

властивості сталей, особливо їх пластичність [450, 451], ударна в’язкість

[452], зносотривкість [452, 453] тощо. Деформаційне мартенситне

перетворення як ендогенний процес може також зумовлювати релаксацію

локальних внутрішніх напружень та підвищення міцності і тріщиностійкості

сталей [398]. Проте для колісних сталей такі результати досліджень в

літературі відсутні.

Випробовували термооброблені зразки зі сталі 65Г (мас. %: 0,65C;

0,19Si; 0,91Mn; 0,18Ni; 0,16Cr; 0,017S; 0,010P), яка за хімічним складом і

властивостями близька до вищезгаданих високоміцних колісних. Її

термообробку виконували за різними схемами (табл. 5.1), з яких режим № 1

розглядали як вихідний стан сталі з бейнітно-мартенситною (66% Б + 34% М)

структурою [447, 454, 455]. Режими № 2 і 3 відповідають відомій Q-n-P-
обробці, де зміною температурно-часових параметрів забезпечували різний

вміст залишкового аустеніту (А ) [456].
з
Порівняно з вихідним станом (режим № 1) традиційна Q-n-P-обробка

(режими № 2 і 3) зумовлює деяке зниження твердості HRC та інтегральної
мікротвердості HV , особливо за її максимальними значеннями в інтервалі
0,1

розкиду даних, що, очевидно, пов’язано з відмінністю властивостей

мартенситу гартування і мартенситу деформації. При цьому залежно від

умісту A в зразках сталі до навантаження (рис. 5.1) зменшуються границі
з
міцності і плинності та зростає пластичність (табл. 5.2): за 14% A –
з
відповідно на 2; 4 і 39% (режим № 2); за 19% A – відповідно на 11; 28 і 111%
з
(режим № 3) [456, 457].