Page 39 - РОЗДІЛ 1

39

напряму моментів у сусідній ділянці. У 1926 р. Ленгмюр, аналізуючи ці дослід-

ження [182–183], першим сформулював означення доменної стінки: це шари з

непаралельними спінами, що розділяють домени з різною орієнтацією намагнече-

ності.

Залежно від зміни напрямку вектора намагнеченості доменні стінки класи-

фікують на стінки Блоха та стінки Нееля. У 1932 р. Блох [184] вперше сформулю-

вав теорію доменної стінки, припустивши, що на межі двох доменів спіни посту-

пово змінюють свою орієнтацію від напрямку, паралельного вектору намагнече-

ності одного домена, до напрямку, паралельного вектору намагнеченості другого

домена, а локальна намагнеченість повертатиметься в площині доменної стінки

змінюючи свій напрям на протилежний (рис. 1.1, а). Явище повороту спінів спри-

чинене тим, що їх обмінна енергія пропорційна квадрату кута між ними і різка

зміна їх напрямку у доменній стінці викликає швидке зростання обмінної енергії.

Механізм повороту у стінці Нееля відрізняється тим, що поворот вектора намаг-

неченості відбувається не у її площині, а перпендикулярно до неї (рис. 1.1, б).

а б

Рис. 1.1. Класифікація доменних стінок: стінки Блоха (а) та стінки Нееля (б).

Залежно від симетрії кристалу доменні стінки класифікують за градусною

мірою кута, на який змінюється напрям намагнеченості у сусідніх доменах як:

0
0
180 -ні та не 180 -ні доменні стінки [158].
Доменна структура є наслідком наявності різних типів взаємодій у феромаг-

нетних матеріалах, що вносять вклад у величину їхньої енергії. Для кристалів

скінченних розмірів однодоменна структура енергетично невигідна, оскільки

внаслідок існування розмагнечуючого поля вони володіють магнетною енергією