Page 44 - Korniy_dyser

44

розроблених напівемпіричних і неемпіричних методів квантової хімії для
отримання даних про геометричну та електрону структуру системи.

Незважаючи на розробку основних принципів квантової хімії ще у кінці
20-х років минулого сторіччя, інтенсивний розвиток її методів в кінці 50-х та

отримання перших практичних засобів у 70-х, практичне застосування для
опису хімічних зв’язків та реакцій на поверхні металів вона дістала лише на

рубежі 80–90-х років з появою комп’ютерної техніки [29–31]. Значний

поштовх дістало використання квантової хімії для досліджень процесів на

поверхні металів із розробкою методу теорії функціоналу густини (ТФГ) [32]

піонерами обчислювальної квантової хімії Джоном Поплом та Вальтером

Коном, які отримали Нобелівську премію в галузі хімії у 1998 р. Розроблений

ними метод на межі століть зумовив практичне застосування квантової хімії

для проблем корозії та електрохімії.

Незважаючи на значні складнощі квантово-хімічного опису межі

метал–електроліт порівняно із газофазною адсорбцією, протягом останніх

років досягнуто значного прогресу щодо використання квантової хімії в

розрахунках електрохімічних процесів [33–37]. Це спонукало багатьох

дослідників, зокрема електрохіміків та корозіоністів, використовувати

подібні методи та підходи до моделювання зарядженої металічної поверхні в

середовищі із залученням ідей теоретичної електрохімії. Інтерес до таких

підходів викликала також поява експериментальних публікацій щодо фізико-

хімічних властивостей наночастинок на основі платини у середовищі

паливних комірок [38–41]. Як електроди паливних комірок, такі

наночастинки повинні володіти не лише добрими каталітичними

властивостями, але й високою стабільністю та корозійною тривкістю

поверхні до агресивного середовища. Квантово-хімічна оцінка каталітичних і

корозійних властивостей наночастинок може бути одним із засобів створення

ефективних каталітичних електродів для електрохімічних джерел струму.

У результаті використання різних методів розрахунку атомно-

молекулярних взаємодій в останні десять років сформувався окремий