Page 55 - dysertaciyahembara
P. 55

концентрації водню у сталі, а потім за певної, характерної для конкретної

                  марки сталі, концентрації водню – деяке спадання.


                           Автори  стверджують,  що  наявність  у  феромагнетному  матеріалі

                  водню початкових низьких концентрацій сприяє спочатку розблокуванню

                  дислокацій  (на  відміну  від  пластичних  деформацій,  зміни  структури

                  матеріалу,  внутрішніх  напружень  тощо),  оскільки  за  таких  концентрацій

                  проявляються  лише  первинні  ефекти  взаємодії  водню  з  металами,  які

                  першочергово  відбуваються  саме  через  взаємодію  з  дислокаціями

                  (насамперед з ядрами їх скупчень) і накопичення на границях зерен. Тобто

                  водень у сталях немов би відтісняє вуглець і азот від дислокацій, бо енергія

                  взаємодії  останніх  із  воднем  менша,  ніж  з  азотом  і  вуглецем.  Цим  він

                  полегшує  розблокування  дислокацій,  а  відтак  і  їх  рухомість,  що  своєю

                  чергою, сприяє збільшенню кількості та амплітуд стрибків доменних стінок

                  під час перемагнечення феромагнетика (зокрема ферито-перлітних сталей)

                  у зовнішньому магнетному полі. Так має відбуватися до певної (характерної

                  для даного матеріалу) концентрації водню.

                         За  подальшого  збільшення  концентрації  водень  кластеризується  і


                  блокує дислокації (особливо їх скупчення), що призводить до зменшення
                  інтенсивності і амплітуд стрибків доменних стінок. Це зумовлено тим, що


                  відрив доменних стінок від точок закріплення буде ускладнюватись через
                  збільшення  кількості  дислокацій,  поро-  і  мікротрішиноутворення  та


                  спричинить  пониження  вже  згаданих  показників  генерування  сигналів
                  магнетопружної акустичної емісії.


                         Проте проблема деградації опору розповсюдженню тріщини під дією
                  водню  за  рахунок  сприяння  мікроскопічним  процесам,  які  складають


                  просування  вершини  тріщини,  включаючи  різні  можливі  режими

                  руйнування,  залишається  досі  не  до  кінця  вирішеною  [28].  На  підставі

                  численних опублікованих і часто суперечливих результатів (див. табл. 1.1 і

                  1.2)  також  стало  очевидним,  що  будь-яка  життєздатна  модель  ВД





                                                                                                          55
   50   51   52   53   54   55   56   57   58   59   60