Page 78 - Microsoft Word - Дисертація.docx

78

Довжина пошкодження апроксимувалась величиною, що є сумою

відстані між двома найбільш віддаленими точками множини та

максимальною серед відстаней точок множини до цієї прямої. Для

порівняння обох методів на діаграмі наведені результати візуальних

підрахунків, отримані на досліджуваних зображеннях. Як бачимо,

найбільший внесок у руйнування поверхні зразка роблять

пошкодження довжиною 2…3 µm. При цьому за візуальних підрахунків

оцінити внесок більш дискретних значень довжин пошкоджень не

вдалось, а кількість пошкоджень довжиною до 3 µm незначно

відрізняється від кількості пошкоджень, отриманої за допомогою

автоматичного підрахунку для довжин 2…3 µm. Однак, якщо врахувати

два суміжні діапазони автоматично підрахованих пошкоджень до 3 µm,

то можна відкоректувати візуальну оцінку їх кількості пошкоджень

довжини у бік зростання. Тенденція корекції кількості пошкоджень у

бік зростання збережеться і для пошкоджень довжиною 3…5 µm і

5…10 µm, тут сума значень автоматичного підрахунку буде більшою

ніж за візуальної оцінки кількості пошкоджень діапазону 3…5 µm та

5…10 µm.

Тобто автоматизований підрахунок дає можливість врахувати

пошкоджень менших розмірів, а також чітко розмежувати діапазони

підрахунку довжини. Водночас більша дискретність підрахунку дає

змогу точніше оцінити динаміку руйнування поверхні, внесок

пошкоджень певної довжини у процес деградації поверхні залежно від

тривалості випробувань [94]. З цією метою порівнювали зображення,

які відображають різну тривалість деградації матеріалу. На

сегментованому зображенні підраховувались кількості кавітаційних

пошкоджень (ККП) трьох діапазонів довжин: 0–3 µm., 3–5 µm. та 5–10

µm. На рис.2.9д показано результати підрахунків ККП для одного