Page 219 - Кулик В.В.

219

Рисунок 4.29 – Залежність ударної в’язкості руйнування сталі Н2 (табл. 4.6 і

табл. 4.7) після нормалізації (Н) та різних температур відпуску визначеної за

0
кімнатної (●) та низької (○) (-40 С) температур

Пластичність цих сталей співмірна (рис. 4.30в, рис. 4.31в), але ударна

в’язкість сталей варіантів Н3 (рис. 4.32) і Н4 (рис. 4.33) значно вища, ніж

варіанту №1 (рис. 4.27). Тут треба відзначити, що значення KCV +20 (закриті
-40
символи) і KCV (відкриті символи) сталей варіантів Н3 і Н4 практично

однакове (рис. 4.32 та 4.33), що свідчить про їх високий опір крихкому

руйнуванню. Видно також, що за зростання температури відпуску цих сталей

до 550 ºС спостерігається підвищення їх міцності (рис. 4.30а, б і рис. 4.31а,

б), що, очевидно зумовлено інтенсифікацією дисперсійного зміцнення, і при

550 ºС воно є оптимальним.

Подальше зростання сумарного вмісту ванадію і азоту в сталі варіанту

Н5 призводить до падіння міцності (рис. 4.34а, б) і ударної в’язкості (рис.

4.35) порівняно з варіантом Н4 (рис. 4.31а, б та рис. 4.33). Значення ударної

-40
в’язкості KCV (відкриті символи на рис. 4.35) знову стають меншими
+20
порівняно з KCV (закриті символи на рис. 4.35). З підвищенням

температури відпуску міцність сталі варіанту Н5 монотонно зростає (рис.

4.34а, б), але враховуючи тенденції зміни інших характеристик температура

відпуску 600 ºС була вибрана оптимальною при подальших дослідженнях.