Основні напрями наукових досліджень ФМІ


Оголошення


Новини


Молоді вчені НАН України – про проблеми й потреби вітчизняної наукової молоді

З якими проблемами стикаються молоді дослідники в нашій країні, чого їм бракує для повноцінної професійної самореалізації на Батьківщині і чи можна повернути назад тих, хто вже виїхав, розповіли в ефірі чергового випуску програми «Азбука реальності. Винаходи» радіостанції «Промінь» молоді вчені Академії – голова Ради молодих вчених НАН України, науковий співробітник відділу сигнальних систем клітини Інституту молекулярної біології і генетики НАН України кандидат біологічних наук Олександр Скороход і відомий блогер та популяризатор науки, старший науковий співробітник відділу фізичної електроніки Інституту фізики НАН України кандидат фізико-математичних наук Антон Сененко.

Як зазначив О. Скороход, ситуація з вітчизняною науковою молоддю обговорювалася під час Загальних зборів Ради молодих вчених НАН України, що відбулися 27 квітня 2017 року (докладно про подію:

http://new.nas.gov.ua/UA/Messages/news/Pages/View.aspx?MessageID=3134 ).

Учасники розглянули основні проблеми, згрупувавши їх у шість взаємопов’язаних блоків:

1) недостатнє фінансове забезпечення (зокрема, жалюгідне базове фінансування, відсутність досвіду чи можливості отримання міжнародних грантів, недосконала система інформування про можливості здобуття різноманітних вітчизняних форм підтримки, неналагоджений зв’язок із бізнес-середовищем тощо);

2) необхідність реформування державної системи управління науковою сферою та системи управління Національної академії наук (створення належних умов для кар’єрного зростання молодих дослідників, створення дієвої системи залучення молодих кадрів, підтримка колективів молодих дослідників);

3) перешкоди для академічної мобільності (об’єктивні (наприклад, надмірна забюрократизованість процесу оформлення зарубіжного стажування, відрядження) й суб’єктивні (низький рівень володіннями іноземними мовами, в тому числі англійською як найуживанішою мовою міжнародного спілкування й наукових досліджень);

4) незадовільні умови праці (застаріла матеріально-технічна база, незабезпеченість житлом, відсутність додаткових стимулів для професійного зростання вченого);

5) слабкий нетворкінг (недостатні горизонтальна взаємодія й обмін досвідом між молодими науковцями);

6) популяризація науки та піар (необхідність налагодження тіснішої співпраці зі ЗМІ та залучення до неї якомога більшої кількості вчених (у тому числі й молодих), поглиблення взаємодії з Малою академією наук України, яка є джерелом нових молодих кадрів для наукової сфери, а також створення й реалізація PR-стратегії як на рівні окремих установ, так і на рівні всієї Академії).

За словами О. Скорохода, останніми роками на роботу та постійне місце проживання до зарубіжних країн виїжджає дедалі більше науковців. Причому щороку – молодшого віку: якщо раніше Україну полишали молоді дослідники, які здобули тут науковий ступінь, то тепер вони або не вступають до вітчизняної аспірантури (про що свідчить невиконання плану набору до аспірантури, зокрема і в академічних установах), або ж узагалі виїжджають до інших країн на навчання за магістерськими програмами. Талановиті студенти й аспіранти все ще працюють в Україні, проте ймовірність їхньої відтермінованої еміграції все ж досить висока. На цьому етапі дедалі більшої актуальності набуває встановлення постійної тісної співпраці з українською науковою діаспорою. Можливо, саме за її результатами згодом вдасться напрацювати механізми повернення наших науковців на Батьківщину та їхньої успішної реінтеграції в українську наукову сферу, – висловив сподівання О. Скороход. Адже на Заході (у США чи країнах ЄС) українські наукові мігранти потрапляють до жорсткого конкурентного середовища, в якому далеко не кожен може досягти того рівня, якого прагне (скажімо, отримати звання професора, можливість керувати лабораторією і виконувати ті дослідження, якими він сам передусім цікавиться). Тому умови роботи для науковців в Україні мають бути настільки привабливими, щоб фахівці, набувши досвіду за кордоном, через деякий час поверталися додому й реалізували його тут.

А. Сененко наголосив, що ситуація стає дедалі загрозливішою, оскільки за всі роки своєї незалежності Україна вже втратила значну кількість учених і продовжує їх втрачати катастрофічними для себе темпами. Щороку з науки йдуть кількасот молодих дослідників – найбільш продуктивного віку – 30-40 років. «Якою б розумною людина не була, але за відсутності обладнання вона науки не просуне», – зазначає А. Сененко, додаючи, що не останню роль у процесі спостережуваної нині деградації вітчизняної наукової сфери відіграє також відсутність гідної оплати праці вченого та власного житла. Особливо гострою ця проблема є у великих містах і містах-мільйонниках, у межах яких переважно й розташовані інститути Академії. Все перелічене змушує молодих людей полишати науку, зокрема, й країну загалом. Такий масовий відплив мізків уже відбувся в 1990-х рр., коли вже виїхали представники середнього покоління, а залишилися – початківці та співробітники віком понад 50 років. Тепер же, коли провідні науковці (як висловився А. Сененко, «стовпи української науки») не молодшають, а середнє покоління знов виїжджає, за кілька років може скластися ситуація, за якої нечисленним молодим людям, які таки оберуть для себе наукову діяльність, нікому буде передавати досвід, бо наукові традиції перервуться. Кадри для науки – це поодинокі унікальні екземпляри, а не продукція, поставлена на потік, тому відновити втрачений інтелектуальний ресурс навряд чи вдасться. Саме тому діяти потрібно вже зараз – вкладати в науку бюджетні кошти, залучати приватні інвестиції, заохочувати підприємців впроваджувати на своїх виробництвах інновації на основі вітчизняних розробок, а не зарубіжних технологій попереднього покоління (бо, по суті, це буде периферійним капіталізмом). Те, що наука в Україні досі існує, є радше дивом, ніж закономірністю: як показує світовий досвід, деградація цієї сфери починається, коли частка її базового фінансування становить менше 0,5% ВВП, тоді як у нашій державі цей показник у поточному році встановився на рівні 0,18% ВВП. Тільки невідкладні, негайні заходи дадуть підстави сподіватися на припинення руйнації науки, – підсумував А. Сененко.

О. Скороход продовжив і розвинув тему фінансування досліджень. Він звернув увагу на те, що вітчизняна наукова спільнота очікує на створення Національного фонду досліджень, передбаченого нормами чинної редакції Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Завданням цієї інституції буде розподіл грантових коштів (як державних, так і недержавних) для забезпечення робіт за найбільш перспективними науковими напрямами. Розподіл здійснюватиметься на основні результатів прозорої експертизи за участі зарубіжних експертів. Фонд запрацює лише після формування обох комітетів (Наукового й Адміністративного) Національної ради України з питань розвитку науки та технологій. Учені сподіваються, що це станеться 2018 року і в наступному проекті Державного бюджету буде закладено державну частину коштів на забезпечення його діяльності. Крім того, провідні українські вчені – члени згаданої Ради – отримають змогу авторитетно висловлюватися з питань стратегії реалізації національної політики у науковій сфері, а сама Національна рада України з питань розвитку науки та технологій функціонуватиме на правах консультативно-дорадчого органу при Кабінеті Міністрів України.

Надію на поліпшення ситуації в науці дають і процеси її реформування. Зокрема, минулого року відбулося пілотне тестування Методики оцінювання ефективності діяльності наукових установ НАН України, розробленої за німецьким зразком. Крім того, запрошені зарубіжні фахівці здійснили аудит української науково-технічної та інноваційної сфери, за підсумками якого оприлюднили своє бачення її нинішнього стану, а також рекомендації на майбутнє.

Додаткові можливості для конкурентоспроможних дослідницьких колективів і їхніх міжнародних консорціумів відкрило членство України в Рамковій програмі Європейського Союзу з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020», у межах якої вчені претендують не лише безпосередньо на фінансування своїх досліджень, а й на так звані інфраструктурні гранти, тобто отримання необхідного для проведення цих досліджень обладнання. Минулого року наші вчені вже отримали близько 12 млн. євро, проте з урахуванням того, що загальний фонд програми «Горизонт 2020» складає 80 млрд. євро, – Україні, безперечно, ще є куди рости й чого прагнути.

Вітчизняна наука потребує також залучення приватного капіталу. Так, 25 травня 2017 року проводився вже другий Форум «Наука. Бізнес. Інновації», головним завданням якого було допомогти у встановленні контактів і налагодженні взаємовигідної та плідної співпраці між ученими й підприємцями. Попри те, що більшість бізнесменів досі воліють купувати не найкращі зарубіжні технології, аби лише вони давали швидкий прибуток, поступово в середовищі українських підприємців з’являються люди, готові інвестувати в довгострокові проекти.

О. Скороход розповів і про створюваний Київський академічний університет НАН України та МОН України, який готуватиме висококваліфіковані кадри, в тому числі й для наукових установ.

На завершення гість радіоефіру зазначив, що навіть за нинішніх дуже складних умов важливо не втрачати надії на те, що українську науку вдасться не тільки зберегти, а й розвинути до європейського чи, можливо, кращого рівня. Адже для цього існують всі передумови. Необхідно лише розумно скористатися новими можливостями й докласти зусиль, аби позитивні перетворення стали реальністю.

 

Матеріали опублікували: Прес-служба НАН України

15-е засідання Спільної робочої групи Україна-НАТО зі співробітництва з питань науки та довкілля

Співпраця між Україною і НАТО в науковій сфері розпочалася 1991 року. За весь час в ній взяла участь майже 1тис українських учених.

З 2004 р. Наукова програма НАТО була замінена програмою «Наука заради миру та безпеки» (SPS). Програма збирає разом дослідників і фахівців з України і країн НАТО, які розв’язують питання безпеки за допомогою наукового співробітництва. Крім застосування наукових розробок у сфері боротьби з тероризмом і новими загрозами, пріоритетними є розвиток інформаційних технологій, сфери біології клітин і біотехнології, нових матеріалів, захист довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Міністерство освіти і науки України є головним виконавцем ряду основних заходів підпункту «Наука» щорічних національної програм співробітництва Україна – НАТО.

Ключовим механізмом забезпечення координації співробітництва між Україною та НАТО в сфері науки є Спільна робоча група (СРГ) Україна-НАТО зі співробітництва з питань науки та довкілля, яка була утворена у 2000 р. Засідання СРГ проходять раз на рік, по черзі в Брюсселі та Києві відповідно. Головою Української частини СРГ є заступник Міністра освіти і науки України Максим Стріха.

У межах можливостей Міністерство освіти і науки частково співфінансує спільні науково-дослідні проекти, які виконуються у Програмі. Так, в 2015 році МОН надало фінансування на загальну суму близько 3млн гривень 15 проектам, 8 з яких виконуються науково-дослідними інститутами НАН України.

Протидія кіберзагрозам, гуманітарне розмінування та розвиток телемедицини – це пріоритетні напрями спільних наукових проектів України і НАТО. Так розповів заступник Міністра освіти і науки України Максим Стріха про 15-е засідання Спільної робочої групи Україна-НАТО зі співробітництва з питань науки та довкілля.

За його словами, у межах програми НАТО «Наука заради миру та безпеки» (SPS) наразі Україна виконує 39 багаторічних проектів. Їхня сумарна вартість для українських учасників становить понад 10млн євро.

«Це вагома підтримка для української науки та не менший внесок для спільної справи – зробити світ безпечнішим. Нас оточує багато загроз – і відверта агресія на сході України, і прикрий урок з кібератакою… Тож дуже важливо, що в межах наукових проектів ми шукаємо відповіді на нагальні питання – як рятувати поранених українських бійців, протидіяти кіберзагрозам, виявляти міни тощо», – відзначив Максим Стріха.

Спільна робоча група проходила під співголовуванням заступника Генерального секретаря НАТО з питань нових викликів безпеці Соріна Дукару. Він нагадав, що з 2014 року Україна є найбільшим бенефіціаром програми SPS – як в якісному, так і в кількісному показниках. Три роки тому обсяг коштів, що виділяється Україні в межах програми, було подвоєно.

«Серед ключових причин, чому Україна стала одним з головних бенефіціарів, - якість наукової еліти України, високий рівень підготовки фахівців, які беруть участь у розробках. Але, звісно, не можна відкидати політичну та стратегічну цінність України, яку визнають країни НАТО. За останні 3 роки ми започаткували 45 багаторічних програм, 4 спеціалізовані програми навчання та 8 передових семінарів. 280 молодих українських науковців взяли участь у проектах з обміну досвідом, ще 120 таких вчених отримали наші стипендії, щоб розпочати власні дослідження», – повідомив Сорін Дукару.

Він наголосив, що всі спільні проекти не є відірваними від реального життя, а мають швидкий практичний результат, який корисний для населення України. Наприклад, нові розробки в гуманітарному розмінуванні допоможуть швидше та безпечніше очистити територію в зоні конфлікту від мін та вибухових пристроїв.

Над одним з таких проектів зараз працюють українські та норвезькі вчені – вони розробляють 3D міношукач, аналогів якого немає в світі. Прилад дозволить виявляти під землею пристрої, виготовлені не лише з заліза, а й з пластику, виводитиме їх зображення на екран та порівнюватиме з наявними в базі об’єктами:

http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2017/07/05/komanda-naukovcziv-z-ukrayini-ta-norvegiyi-stvoryue-3d-minoshukach,-znaxoditime-plastikovi-mini/

6 липня 2017 року у МОН України пройшов перший воркшоп українсько-німецьких структурних проектів

Вчені України та Німеччини починають разом проводити дослідження, які допоможуть змінити системи управління наукової та інноваційної діяльності в Україні. Про це йшлося 6 липня 2017 року під час першого воркшопу українсько-німецьких структурних проектів, що пройшов у МОН.

За словами заступника Міністра освіти і науки України Максима Стріхи, торік МОН України та Федеральне Міністерство освіти і наукових досліджень Німеччини провели черговий конкурс спільних наукових проектів, де вперше було відібрано 6 структурних проектів. Вони мають показати, які зміни в системі управління наукової та інноваційної діяльності нам потрібні та як їх можна впроваджувати, враховуючи німецький досвід.

«Разом з Німеччиною ми вперше реалізуємо наукові дослідження за структурними проектами, які, я переконаний, допоможуть суттєво змінити науковий ландшафт України. Проекти розраховані на 2 роки – 2017-2018-й, і сьогодні науковці обох країн зібралися, щоб «звірити годинники» – презентувати плани своєї роботи, головні цілі та очікувані результати», – розповів Максим Стріха.

Проекти мають різну тематику, зокрема: оцінювання наукових організацій в Україні, освіта дорослих, трансфер технологій, великомасштабні експерименти, чиста вода для громадян Маріуполя тощо. До них будуть задіяні як наукові інститути, так і вищі навчальні заклади обох країн.

«Щоб впроваджувати прогресивні зміни в системі управління вищої освіти, науки, для нас вкрай важливо залучати досвід іноземних колег. Приміром, проект з оцінювання наукових установ допоможе нам визначити, які інституції працюють ефективно, а які – ні, використовуючи при цьому прозорі критерії. І в цьому питанні досвід Німеччини є дуже цінним, оскільки в цій країні досить стала і ефективна система управління науковою діяльністю, з високими показниками», – відзначила начальник відділу міжнародного науково-технічного співробітництва МОН Стелла Шаповал.

Вона також додала, що окрім структурних проектів для реалізації у 2017-2018 роках було відібрано і 6 спільних проектів мобільності – для здійснення прикладних та фундаментальних досліджень. Загалом же за останні 10 років Україна та Німеччина разом реалізували 172 наукових проекти у галузях біології, фізики, ІКТ тощо.

Під час зустрічі сторони обговорили й можливі напрями подальшої співпраці, зокрема з реформування науково-дослідної сфери України, підтримки переміщених університетів та наукових установ, проведення морських досліджень тощо.

Нагадуємо, що з 2014 року Україна є найбільшим бенефіціаром програми НАТО «Наука заради миру та безпеки»: зараз у її межах Україна реалізує 39 багаторічних проектів.

<< Назад ... 2 ... 4 ... 6 ... 8 ... 10 ... 12 ... 14 ... 16 ... 18 ... 20 ... 22 ... 24 ... 26 ... 28 ... 30 ... 32 ... 34 ... 36 ... 38 ... 40 ... 42 ... 44 ... 46 ... 48 ... 50 ... 52 ... 54 ... 56 ... 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 ... 80 ... 82 ... 84 ... 86 ... 88 ... 90 ... 92 ... 94 ... 96 ... 98 ... 100 ... 102 ... 104 ... 106 ... Вперед >>