Основні напрями наукових досліджень ФМІ


Оголошення


Новини


Уряд затвердив склад Наукового та Адміністративного комітетів Національної ради України з питань розвитку науки і технологій

Кабінет міністрів України затвердив склад Наукового та Адміністративного комітетів Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, що матиме ключовий вплив на формування політики у сфері науки в Україні.

До їх складу увійшло 48 осіб.

Відповідну постанову було прийнято 9 серпня, на засіданні Кабінету міністрів України у приміщенні Будинку Уряду.

«Національна рада – основний стратегічний орган реформування сфери науки та інновацій в Україні, який очолюватиме Прем’єр-міністр за посадою. Під його керівництвом Нацрада об’єднає лідерів наукової спільноти та представників усіх ключових гравців на цьому полі. Вперше  в історії України створено орган, який стане не лише верховним у сфері громадського контролю наукової діяльності, а й платформою для ефективної взаємодії між науковцями, органами виконавчої влади, представниками бізнесу», – відзначила Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.

З переліком затверджених членів Наукового та Адміністративного комітетів Національної ради України з питань розвитку науки і технологій можна ознайомитись за посиланням:

http://mon.gov.ua/content/Новини/2017/08/09/dodatok-person-sklad-naczradi.pdf

 

Додаток

до розпорядження Кабінету Міністрів України

 

СКЛАД

Національної ради України з питань розвитку науки і технологій

 

ГРОЙСМАН Володимир Борисович - Прем’єр-міністр України, Голова Ради (за посадою)

  (ще не обраний)                           - секретар Ради (призначається Головою Ради)

 

Члени Наукового комітету

із строком повноважень 4 роки

АНІСІМОВ Ігор Олексійович - декан факультету радіофізики, електроніки та комп’ютерних систем КНУ (за згодою)

БІЛОУС Анатолій Григорович - завідувач відділу хімії твердого тіла ІЗНХ НАН (за згодою)

ВОЙТЕНКО Нана Володимирівна - завідуюча лабораторією сенсорної сигналізації ІФ ім. О. О. Богомольця НАН (за згодою)

ГУНДОРОВА Тамара Іванівна - завідуюча відділом теорії літератури та компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН (за згодою)

ЄГОРОВ Ігор Юрійович - завідувач відділу інноваційної політики, економіки та організації високих технологій ДУ «ІЕП НАНУ» (за згодою)

ЄМЕЦЬ Алла Іванівна - завідуюча відділом клітинної біології та біотехнології ДУ "ІХБГ НАН України" (за згодою)

ІЗОТОВ Юрій Іванович - завідувач відділу фізики зір і галактик ГАО НАН (за згодою)

КЛИМЧУК Олександр Борисович - провідний науковий співробітник відділу гідрогеологічних проблем ІГН НАН (за згодою)

КОЛЕЖУК Олексій Костянтинович - професор Інституту високих технологій КНУ (за згодою)

ЛИСЕЦЬКИЙ Лонгін Миколайович - провідний науковий співробітник відділу молекулярних і гетероструктурованих матеріалів ІСМА НАН (за згодою)

МЧЕДЛОВ-ПЕТРОСЯН Микола Отарович - завідувач кафедри фізичної хімії ХНУ ім. В. Н. Каразіна (за згодою)

СТАСИК Олег Володимирович - в.о. завідувача відділом сигнальних механізмів клітини, заступник директора з наукової роботи ІБК НАН (за згодою)

 

із строком повноважень 2 роки

АРБУЗОВА Світлана Борисівна - директор КЛПУ «СУСЦМГПД» (за згодою)

ВОРОБЙОВА Ольга Петрівна - завідувач кафедри англійської філології і філософії мови імені професора О. М. Мороховського КНЛУ (за згодою)

ГОЛОВАЧ Юрій Васильович - завідувач лабораторії статистичної фізики складних систем ІФКС НАН (за згодою)

ДІДУХ Яків Петрович - завідувач відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки НАН (за згодою)

ОКОВИТИЙ Сергій Іванович - завідувач кафедри органічної хімії, заступник декана з наукової роботи та міжнародного співробітництва ДНУ (за згодою)

ПАРАСЮК Олег Васильович - декан хімічного факультету СНУ імені Лесі Українки (за згодою)

ПРОКОПОВИЧ Павло Володимирович - завідуючий кафедрою економіки та менеджменту Київської школи економіки (за згодою)

СЛЮСАРЕНКО Юрій Вікторович - начальник відділу статистичної фізики та квантової теорії поля ІТФ ННЦ «ХФТІ» НАН (за згодою)

СТОВПЧЕНКО Ганна Петрівна - провідний науковий співробітник відділу фізико-металургійних проблем електрошлакових технологій ІЕЗ ім. Є. О. Патона (за згодою)

УТЄВСЬКИЙ Сергій Юрійович - професор кафедри зоології та екології тварин ХНУ ім. В. Н. Каразіна (за згодою)

ФОКІН Андрій Артурович - завідувач кафедри органічної хімії та технології органічних речовин КПІ ім. Ігоря Сікорського» (за згодою)

ЧЕРНІГА Роман Михайлович - провідний науковий співробітник відділу математичної фізики ІМ НАН (за згодою)

 

Члени Адміністративного комітету

ГРИНЕВИЧ Лілія Михайлівна - Міністр освіти і науки, голова Адміністративного комітету (за посадою)

СТРІХА Максим Віталійович - заступник Міністра освіти і науки, заступник голови Адміністративного комітету (за посадою)

БАБІЧЕВ Анатолій Валерійович - заступник голови – керівник апарату Харківської ОДА

БАКІРОВ Віль Савбанович - ректор ХНУ ім. В. Н. Каразіна (за згодою)

БОБАЛО Юрій Ярославович - ректор Львівської політехніки» (за згодою)

БОГУЦЬКИЙ Юрій Петрович - віце-президент НАМ (за згодою)

ГАДЗАЛО Ярослав Михайлович - президент НААН (за згодою)

ГУСАК Юрій Аркадійович - начальник Воєнно-наукового управління Генерального штабу Збройних Сил

ЗГУРОВСЬКИЙ Михайло Захарович - президент Наукового парку «Київська політехніка» (за згодою)

КАРП Галина Василівна - перший заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості

КОВАЛЬОВА Олена Вікторівна - заступник Міністра аграрної політики та продовольства

КРЕМЕНЬ Василь Григорович - президент НАПН (за згодою)

ЛІНЧЕВСЬКИЙ Олександр Володимирович - заступник Міністра охорони здоров’я

МАРТИНЮК Віктор Семенович - проректор з наукової роботи КНУ (за згодою)

МАРЧЕНКО Сергій Михайлович - заступник Міністра фінансів

МІХЕЄВ Володимир Сергійович - заступник Голови ДКА

ПАТОН Борис Євгенович - президент НАН (за згодою)

ПЕТРИШИН Олександр Віталійович - президент НАПрН (за згодою)

ПЛІС Геннадій Володимирович - перший заступник голови КМДА

ПОЛУЙКО Василь Юліанович заступник Міністра екології та природних ресурсів

ПРИМАКОВ Каміль Юрійович - заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації

ТІТАРЧУК Михайло Іванович - заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі

ХЕРУВІМОВ Артур Володимирович - заступник генерального директора Укроборонпрому з розвитку

ЦИМБАЛЮК Віталій Іванович - президент НАМН (за згодою)

 

Склад Наукового комітету на основі конкурсу сформував спеціально створений відповідно до європейської практики Ідентифікаційний комітет з питань науки:

http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2017/05/30/obrano-naukovij-komitet-naczradi-z-pitan-rozvitku-nauki-i-texnologij/ . До нього увійшли 9 провідних вчених, три з яких – представники вітчизняної науки, 6 – іноземні вчені.

Адміністративний комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій складається з представників центральних органів влади та профільних установ, що мають безпосередній вплив на прийняття рішень у сфері науки. Його склад сформовано на підставі пропозицій центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук та національних галузевих академій наук, Київської міської та обласних державних адміністрацій, великих наукоємних підприємств, наукових установ та ВНЗ.

 

В кожен із комітетів входить по 24 особи.

«Затвердження складу Нацради – це завершення процесу її утворення. Тепер вона може почати повноцінну роботу та виконання покладених на неї обов’язків», - пояснила Міністр.

Одними з головних функцій Національної ради буде підготовка пропозицій щодо:

  • формування засад державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності;
  • розвитку наукової та науково-технічної сфери в Україні;
  • пріоритетів такого розвитку та заходів з їх реалізації;
  • інтеграції української науки в світовий науковий та європейський дослідницький простори з урахуванням національних інтересів;
  • систем незалежної експертизи державних цільових наукових на науково-технічних програм, наукових проектів, державної атестації наукових установ, присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань.

Національна рада також заслуховуватиме та оцінюватиме звіти головних розпорядників бюджетних коштів, що здійснюють наукову та науково-технічну діяльність. На підставі цього Нацрада надаватиме Уряду рекомендації щодо формування державного бюджету – визначення загальних обсягів фінансування науки та його розподілу між базовим та конкурсним фінансуванням наукових досліджень.

 

Базове фінансування є системним, воно надається для забезпечення фундаментальних досліджень, розвитку інфраструктури тощо. Конкурсне – дається під реалізацію конкретних проектів чи завдань.

Нагадуємо, що 5 квітня 2017 року Уряд ухвалив рішення:

http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2017/04/05/utvoreno-naczradu-z-pitan-rozvitku-nauki-i-texnologij/ щодо утворення Національної ради України з питань розвитку науки і технологій. 

Радіотелескоп УРАН-3 ФМІ НАНУ – складова частина унікальної укр. системи УРАН, та чим славиться обсерваторія Львівського університету

Шацька експериментальна база Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України свого часу славилася тим, що на ній було проведено унікальні досліди в інтересах військово-морського флоту СРСР, завдяки яким зареєстровано 100 авторських свідоцтв про винаходи.

У 1981-1991 роках експериментальною базою було споруджено радіоінтерферометр «УРАН-3» (так зване антенне поле), що є складовою частиною системи УРАН і працює в декаметровому діапазоні радіохвиль.

 

На протязі багатьох років дослідження проводились під керівництвом Кошового Володимира Вікторовича, завідуючого відділу фізичних методів розпізнавання слабоконтрасних об’єктів у неоднорідних середовищах.

Зараз на базі радіоінтерферометру «УРАН-3» дослідження проводить лабораторія “Радіоастрономічних досліджень” (керівник к.т.н. О.Л. Івантишин) відділу методів і систем дистанційного зондування Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАН України.

Наукове кредо лабораторії – розроблення засобів та інформаційних технологій для дослідження космічного випромінювання у широкій смузі частот та стану сонячної активності і прогнозу її впливу на процес життєдіяльності людини на базі радіоінтерферометра декаметрового діапазону УРАН-3.

Інформаційно-вимірювальний комплекс розташований практично на самому березі озера Світязь м. Шацьк і призначений для дистанційного радіозондування штучних акустико-іоносферних збурень.

 

З історії створення системи УРАН Національної академії наук України

За ініціативи науковців, зокрема академіка Семена Яковича Брауде (28.01.1911-29.06.2003) на початку 1970р. вирішили створити українську систему радіотелескопів для вивчення космосу.

Українські радіоінтерферометри Академії Наук (УРАН), система УРАН — це рознесені на тисячу кілометрів елементи однієї гігантської антени, що дозволяє суттєво покращити кутове розділення. Дослідження в рамках роботи цієї системи є складовою частиною державної академічної наукової програми «УРАН», націленої на розв'язання фундаментальних проблем космічної радіофізики в декаметровому діапазоні.

Разом з колегами і учнями Семен Якович Брауде створив найбільші радіоастрономічні системи декаметрових хвиль, унікальні за своєю чутливістю і роздільною просторовою здатністю — радіотелескоп УТР-2 і радіоінтерферометри УРАН. З їх допомогою одержано результати світового рівня: складено перший каталог космічних джерел декаметрового випромінювання (понад 4000 дискретних об'єктів), вивчено особливості незбуреного і спорадичного радіовипромінювання Сонця, виявлено інтерімпульси у випромінюванні пульсарів і ряд нових закономірностей у розподілі радіояскравості протяжних утворень.

Грандіозний УТР-2, що не має аналогів, почав роботу в 1970 році, а з 1972 року розпочались регулярні наукові вимірювання в районі села Гракове Зміївського району Харківської області, і досі залишається найчутливішим радіотелескопом декаметрового діапазону у світі. Створення радіоінтерферометричної системи УРАН із чотирьох декаметрових радіоінтерферометрів, розміщених у Змієві, під Полтавою, під Одесою й у Шацьку забезпечило рекордне розділення об'єктів на небесній сфері в одну кутову секунду, тобто таке саме, як в оптичних телескопів.

Значним науковим досягненням стало виявлення у космічному випромінюванні першої гранично низькочастотної спектральної лінії збуджених атомів вуглецю, що відкрило нові можливості у діагностиці міжзоряного середовища. При розв'язанні ряду задач астрофізики С. Я. Брауде теоретично визначив ефекти спільної дії синхротронного і теплового випромінювань, ефекти поглинання в іонізованому газі, закономірності синхротронного випромінювання об'єктів з великою оптичною товщиною.

Спочатку було споруджено радіотелескоп УТР-2 та розпочаті роботи зі створення радіоастрономічних антен декаметрових хвиль на нових принципах, що дозволяли знизити вплив негативних чинників. У результаті радіотелескоп УТР-2 до теперішнього часу є найбільшим і найдосконалішим у світі інструментом спостереження декаметрового діапазону довжин хвиль.

За тієї ж ініціативи через десять років було збудовано вітчизняну систему інтерферометрів УРАН із підрозділами ще в чотирьох місцях, що значно посилило можливості потужного УТР–2.

Функціонування системи УРАН складає спільна робота п'яти радіотелескопів України (за кожним з них ведуть дослідження різні дослідні установи):

УТР-2 — Радіоастрономічний інститут НАН України

УРАН-1 — 12 відділ Радіоастрономічного інституту НАН України на території Інституту іоносфери НАН та МОН України

УРАН-2 — Полтавська гравіметрична обсерваторія Інституту геофізики НАН України імені С.І.Суботіна

УРАН-3 — Радіоастрономічна лабораторія відділу методів і систем дистанційного зондування Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України

УРАН-4— Спостережна станція Маяки НДІ «Астрономічна обсерваторія» ОНУ ім. І. І. Мечникова

 

УТР-2 розташований поряд із селом Гракове (Чугуївський р-н, Харківської області), УРАН-1 біля села Пролетарське, Зміївського району (Харківської області), УРАН-2 в с. Степанівка (Полтавської області), УРАН-3 у м.Шацьк (Волинської області), УРАН-4 у складі спостережної станції Маяки (с. Маяки, Біляївський р-н, Одеської області).

 

Координати та параметри інтерферометрів

назва пристрою

координати

розміри антени

Пн—Пд та Зх—Сх,

метри

дальність,

км

ΔΘ"

на частоті 25 МГц

УТР-2

49°38′18″ пн. ш. 36°56′28″ сх. д.

1860 × 53

53 × 900

×××

~ 1620

УРАН—1

49°39′57″ пн. ш. 36°21′14″ сх. д.

28 × 193

42,3

~ 15

УРАН—2

49°37′50″ пн. ш. 34°49′23″ сх. д.

118 × 238

152,3

~ 4

УРАН—3

51°28′19″ пн. ш. 23°49′39″ сх. д.

58 × 238

946,2

~ 0,66

УРАН—4

46°23′45″ пн. ш. 30°16′19″ сх. д.

28 × 238

613,1

~ 1

 

Радіотелескоп УТР-2 із системою інтерферометрів УРАН  2001 року був включений до державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання.

 

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2008 № 1345-р “Науково-дослідний комплекс апаратури для вивчення штучних небесних тіл ближнього космосу астрономічної обсерваторії Львівського національного університету імені Івана Франка” також включено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання.

http://astro.lnu.edu.ua/national-treasure-of-ukraine/

 

Виконання робіт зі збереження та забезпечення належного функціонування наукового об’єкта, що становить національне надбання проводяться згідно договору з МОН № Н/148-2009 від 3.04.2009 р., науковий керівник теми д.ф.-м.н., ст.н.с. Новосядлий Б.С., виконавці – колектив відділу практичної астрономії та фізики ближнього космосу.

До складу наукового об’єкта входять:

  • Станція лазерної локації супутників "Львів-1831"
  • Апаратура для фотополяриметрії супутників
  • Блок апаратури для позиційних спостережень

Науково-дослідний комплекс апаратури призначений для проведення віддалемірних, фотометричних, поляриметричних та позиційних спостережень штучних супутників Землі.

В Україні він єдиний може здійснювати синхронні спостереження супутників переліченими методами з високою точністю: до 100 мм похибки у відстані, до 0m.01 – у фотометричній величині, до 1″ – у положенні в екваторіальній системі координат.

На об’єкті проводяться дослідження за міжнародними та національними програмами:

  • Лазерна локація супутників у Міжнародній мережі ILRS (International Laser Ranging Service). https://ilrs.cddis.eosdis.nasa.gov/
  • Виконання державної програми “Створення та розвиток державної служби єдиного часу та еталонних частот” у співпраці з Українським центром визначення параметрів обертання Землі Головної астрономічної обсерваторії НАН України (УЦПОЗ ГАО НАНУ). http://eop.mao.kiev.ua/index.php/uk/
  • Здійснення оптичних спостережень штучних супутників та космічного сміття в рамках участі в Українській мережі оптичних станцій дослідження навколоземного космічного простору (УМОС). https://en.wikipedia.org/wiki/Ukrainian_Optical_Facilities_for_Near-Earth_Space_Surveillance_Network
Кандидат фіз.-мат. наук А.О. Корсунь розповідає про історію створення Міжнар. служби обертання Землі та ініціативи українських астрономів

До 30-річчя створення IERS

З ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ СЛУЖБИ ОБЕРТАННЯ ЗЕМЛІ.

ІНІЦІАТИВИ УКРАЇНСЬКИХ АСТРОНОМІВ

 

Стаття старшого наукового співробітника

Головної астрономічної обсерваторії НАН України

кандидата фізико-математичних наук

Алли Олексіївни Корсунь

 

Серед сучасних міжнародних служб, функції яких полягають у забезпеченні суспільства необхідною інформацією планетарного характеру, є служба, що надає відомості про орієнтацію нашої планети Земля у просторі та часі (поправки до прецесії та нутації, референтні системи координат — небесна і земна координати полюса Землі, всесвітній час тощо). Від 1987 р. ця служба називалася Міжнародна служба обертання Землі (International Еarth Rotation Service — IERS), а з 2003 р. у зв’язку з розширенням тематики досліджень назву було уточнено — Міжнародна служба обертання Землі та референтних систем (International Еarth Rotation and Reference System Service) зі збереженням попередньої абревіатури IERS.

Центральне бюро IERS розташоване в Паризькій обсерваторії. До складу служби входять відділення прогнозування параметрів орієнтації Землі (Predictions of Earth Orientation Parameters), що базується у Військово-морській обсерваторії США (United States Naval Observatory) з координаційним центром у Вашингтоні, та кілька центрів, що знаходяться в Парижі, — Technique Centres, Product Centres, ITRS Combination Centres, Research Centres, Analysis Coordinator.

Від самого початку діяльність цієї міжнародної служби ґрунтується на мережі станцій, розміщених у різних країнах, що здійснюють спостереження з використанням сучасних технічних засобів (лазерна локація штучних супутників Землі, радіоінтерферометрія з наддовгими базами, глобальні позиційні системи (GPS), доплерівські спостереження за супутниками та ін.).

Офіційною датою створення IERS вважають 1987 р., а фактично вона почала працювати з 1 січня 1988 р.

Проте створенню цієї служби передувала майже вікова передісторія. Її попередниками були Міжнародна служба широти (International Latitude Service — ILS), Міжнародне бюро часу (Bureau international de l’Heure — BIH), Міжнародна служба руху полюса (International Polar Motion Service — IPMS). Завдання, методи та засоби досліджень цих служб змінювалися відповідно до прогресу техніки, розвитку теорії обертання Землі, засобів спостереження та методів обробки даних.

Отже, простежимо основні етапи історії розвитку цих служб і відзначимо важливу роль, яку відіграли ініціативи українських астрономів щодо вдосконалення організації роботи з надання відомостей про орієнтацію Землі.

Міжнародна служба широти (МСШ, ILS) (1899—1962). Відкриття в ХІХ ст. руху полюсів Землі, який зумовлює зміни географічних координат на земній поверхні та впливає на точність визначення часу, сприяло організації спостережень за зміною широт на астрономічних обсерваторіях, що здобули назву широтних станцій.

Для визначення руху північного полюса Землі в 1899 р. було створено Міжнародну службу широти, яка складалася спочатку з п’яти обсерваторій: Мідзусава (Японія), Карлофорте (Італія), Юкайя, Цинциннаті, Гейтерсберг (США), розташованих на так званій міжнародній паралелі 39°08’ північної широти, і Центрального бюро (воно часто змінювало своє місцезнаходження). Обсерваторії вели спостереження зміни широти на однотипних зеніт-телескопах, але за роки існування служби кількість станцій, програми спостережень, методи їх аналізу неодноразово змінювалися, що негативно впливало на ефективність застосування отриманих результатів на практиці. Крім того, ці результати ще й надходили до споживачів з великим запізненням.

Звісно, така робота служби не задовольняла ані дослідників обертання Землі, ані геофізиків, ані геодезистів-практиків. Про ці недоліки часто писали вчені з різних країн, проте протягом багатьох років ситуація ніяк не поліпшувалася.

Ідеї щодо істотних змін на краще в організації МСШ та їх практичного втілення найбільш чітко висловили представники відомої тепер української наукової школи з геодинаміки, заснованої О.Я. Орловим, про що детальніше йтиметься далі.

Міжнародне бюро часу (МБЧ, ВІН) (1920—1987). Міжнародне бюро часу було створено за рішенням Міжнародного астрономічного союзу (МАС) у 1919 р., а діяти почало з 1920 р. Таке об’єднання розрізнених національних служб часу для точного визначення всесвітнього часу (єдиної форми часу, запропонованої ще Міжнародною меридіанною конференцією у Вашингтоні в 1884 р.) було необхідним як для наукових досліджень, так і для технічних і практичних цілей (наприклад, для порівняння національних шкал часу, синхронних спостережень, для забезпечення залізничного сполучення між країнами та ін.). Завдання центру Бюро, що розташувався в Парижі, полягало насамперед в об’єднанні всіх обсерваторій (служб часу), збереженні та поширенні сигналів всесвітнього часу (для чого, до речі, стала в пригоді Ейфелева вежа в Парижі). Цей центр здобув назву Міжнародне бюро часу при Паризькій обсерваторії. Згодом у складі МБЧ було створено секцію обертання Землі для термінового визначення координат полюса Землі, необхідних для обчислення поправок на рух полюса і уточнення всесвітнього часу, оскільки Міжнародна служба широти своєчасно не забезпечувала користувачів такою інформацією.

Слід зазначити, що секція обертання Землі МБЧ використовувала для визначення координат полюса не лише спостереження міжнародних служб широти, а й широтні спостереження обсерваторій різних країн, які називали незалежними обсерваторіями, оскільки вони, на відміну від міжнародних обсерваторій, вели спостереження за різними програмами і на різних телескопах. Така ситуація з визначенням координат полюса Землі тривала аж до створення Міжнародної служби руху полюса.

Міжнародна служба руху полюса (МСРП, IPMS) (1962—1987). Міжнародна служба руху полюса почала діяти за рішенням Міжнародного астрономічного союзу замість Міжнародної служби широти в 1962 р. Центр МСРП знаходився у Мідзусаві (Японія). Завдання служби полягало у визначенні як координат полюса Землі, так і всесвітнього часу на основі всіх наявних тоді астрономічних спостережень служб широти і служб часу різних країн. А функції МБЧ зосередилися лише на визначенні і поширенні всесвітнього часу. Згодом, із початком застосування з 1972 р. атомних стандартів для визначення часу, ці функції було передано Міжнародному бюро мір і ваг (Bureau international des poids et measures — BIPM), також розташованому в Парижі. МСРП проіснувала чверть ХХ ст., використовуючи астрономічні спостереження так званими класичними засобами (на зеніт-телескопах, фотографічних зенітних трубах, пасажних інструментах, астролябіях Данжона) майже всіх служб часу і широти світу. З розвитком методів астрономічних спостережень у 1970-х роках МСРП була приречена поступитися новим, більш точним, технічним засобам спостереження.

Міжнародна служба обертання Землі (МСОЗ, IERS) (з 1987 р. і дотепер). Як уже зазначалося, у зв’язку з розвитком нових, більш досконалих і точних технічних засобів спостережень виникла потреба в їх використанні для вивчення параметрів обертання Землі. У 1980—1984 рр. було проведено міжнародну кампанію МЕРІТ з порівняння класичних астрономічних і нових технічних засобів. Підсумки цього проекту переконливо засвідчили значні переваги нових засобів і методів, що й зумовило створення нової служби обертання Землі (МСОЗ) з центром у Парижі.

 

Ініціативи українських учених щодо вдосконалення організації міжнародних служб.

Питання про організацію чи реорганізацію міжнародних служб вирішує відповідна наукова спільнота на своїх конференціях та з’їздах (в астрономії, зокрема, на генеральних асамблеях Міжнародного астрономічного союзу та Міжнародного геодезичного і геофізичного союзу). Втім, спочатку ідеї таких рішень породжують і пропонують ініціативні видатні вчені на основі аналізу результатів діяльності та потреб тієї чи іншої галузі науки.

Засновником української наукової школи з глобальної геодинаміки є академік Олександр Якович Орлов (1880—1954) — перший академік-астроном Української академії наук (з 1919 р.), директор Одеської обсерваторії (з 1912 р.), засновник Полтавської гравіметричної (1926 р.) та Головної астрономічної обсерваторій АН УРСР (1944 р.), член-кореспондент АН СРСР (з 1927 р.). Серед його фундаментальних робіт з вивчення руху полюса Землі належне місце було відведено ретельному аналізу широтних спостережень станцій МСШ за 50 років з метою досліджень глобальних характеристик планети Земля. Вчений розумів, що недоліки в організації служби не дають можливості отримувати однозначні, переконливі та достовірні результати, і запропонував шляхи реорганізації роботи служби та методів обробки спостережень.

Зокрема, він пропонував збільшити кількість обсерваторій ще на одній міжнародній паралелі на широті Полтави. Для здійснення цієї мети О.Я. Орлов відвідав Сибір, де планував створити широтні станції в Іркутську та Благовещенську, а також вважав за потрібне організувати ще одну станцію на території США. Свої рекомендації щодо вдосконалення структури МСШ, методів аналізу спостережень, а також введення і визначення таких понять, як середня широта, середній полюс епохи спостережень, неполярні коливання широти та ін., він виклав у книзі «Служба широти», виданій французькою та російською мовами. Книгу було презентовано на Генеральній асамблеї Міжнародного астрономічного союзу в Москві в 1958 р. під час обговорення питання про подальшу долю МСШ. Згодом в Іркутську і Благовещенську було створено широтні станції, які зробили помітний внесок у підвищення точності визначення координат полюса.

Для практичних потреб і як приклад для термінового визначення координат полюса Землі О.Я. Орлов ще у 1952 р. ініціював створення радянської термінової служби широти з центром у Полтаві, яка за його методом (за спостереженням на одній станції, відокремленням неполярних коливань широт у системі середнього полюса епохи спостереження) визначала координати полюса Землі. Ця служба поєднувала спостереження обсерваторій у Полтаві, Пулково, Кітабі, Іркутську, Казані, Благовещенську. Результати її роботи задовольняли потреби геодезистів та служб часу Радянського Союзу. Однак на міжнародній арені ідеї О.Я. Орлова вдалося втілити в життя лише його учням.

Учень О.Я. Орлова Микола Михайлович Стойко-Раділенко (1894—1976), випускник Одеського університету, після стажування в Паризькій обсерваторії в 1916 р. залишився працювати там у службі часу. У 1944—1964 рр. М. Стойко очолював МБЧ і значно сприяв удосконаленню його роботи, створивши при бюро секцію обертання Землі, яка з 1956 р. організувала термінове обчислення координат полюса для уточнення всесвітнього часу методом урахування поправок на рух полюса Землі. У принципах діяльності цієї секції М. Стойко втілив ідеї О.Я. Орлова щодо використання для визначення координат полюса спостережень розширеної мережі станцій широти та визначення координат у системі відліку, яка на той час вважалася новітньою, — у «системі координат середнього полюса Орлова». М. Стойко вперше відкрив сезонну нерівномірність обертання Землі, врахування якої при визначенні часу підвищувало точність. З його ім’ям пов’язують застосування атомних стандартів частоти у службі часу МБЧ.

Повністю реалізувати ідеї організації нової служби, відмінної від МСШ і МБЧ, вдалося учню і послідовнику вчення О.Я. Орлова академіку АН УРСР Євгену Павловичу Федорову (1909—1986). Його теоретична робота з теорії обертання пружної Землі та практична діяльність у Полтавській обсерваторії була високо оцінена сучасниками. У 1955—1961 рр. Є.П. Федорова обирають президентом Комісії МАС № 19 «Обертання Землі». Як очільник Комісії МАС, він ініціював створення нової міжнародної служби і проводив велику організаційну роботу, керував підготовкою та проведенням у 1960 р. в м. Гельсінкі (Фінляндія) Міжнародного симпозіуму «The future of the International latitude Service». Для більш ефективного обговорення завдань нової служби Є.П. Федоров як головний редактор підготував збірник статей «On the Present State and the Future of Latitude Investigation» (російською, англійською і французькою мовами), в якому видатні вчені різних країн висловили своє бачення стосовно стану і майбутнього МСШ. Саме цей Симпозіум став поворотним пунктом у створенні нової служби обертання Землі, яка за рішенням МАС у 1961 р. здобула назву Міжнародна служба руху полюса (МСРП) і з 1962 р. розпочала свою діяльність з Центральним бюро в Мідзусаві. Статут цієї служби розробив Є.П. Федоров. МСРП використовувала спостереження всіх світових служб широти і часу і проіснувала впродовж 25 років, поступившись, як уже зазначалося, більш конкурентоспроможним методам досліджень обертання Землі. У 1970—1980 рр. Є.П. Федорова залучили до участі в групі міжнародних експертів для вирішення подальшої долі міжнародної служби. До його авторитетної думки завжди дослухалася світова астрономічна спільнота.

У 1959—1973 рр. Є.П. Федоров очолював Головну астрономічну обсерваторію АН УРСР. Тут він заснував відому київську школу «широтників», яка привнесла в обробку широтних спостережень новітні методи, основані на теорії випадкових функцій та математичній статистиці. Ці методи широко застосовували і в новій службі з вивчення обертання Землі.

Продовжуючи традиції досліджень, учні школи Орлова — Федорова виконали великий обсяг робіт з оброблення всіх широтних спостережень світу і отримали унікальні на той час координати полюса Землі за період з 1899 до 1969 р., відомі як київський ряд координат полюса Землі.

Далі естафету участі українських учених в організації нової міжнародної служби перейняв академік НАН України Ярослав Степанович Яцків — учень Є.П. Федорова, продовжувач наукової школи Орлова — Федорова з планетарної геодинаміки. Саме на його долю випала активна фаза втілення в життя сучасних методів спостереження і організації нової служби обертання Землі — IERS, про що красномовно свідчить навіть простий перелік подій за його участю (Інформацію взято з книги Я.С. Яцків «Моє земне тяжіння». Т. 1. К., 2015. С. 105):

  • 1978 р. — доповідь на Симпозіумі МАС «Час та обертання Землі» (Кадіс, Іспанія) та обрання членом робочої групи зі втілення нових методів вивчення обертання Землі;
  • 1979 р. — XVII Генеральна асамблея МАС (Монреаль, Канада), організація міжнародного проекту МЕРІТ, мета якого полягала в порівнянні класичних і нових методів спостереження для остаточного вирішення майбутньої долі служби; член робочої групи, відповідальний за участь СРСР у проекті;
  • 1980 р. — перша спостережна кампанія МЕРІТ; відповідальний за організацію кампанії МЕРІТ в СРСР;
  • 1981 р. — Колоквіум МАС № 56 (Грасс, Франція), підбиття підсумків першої кампанії МЕРІТ; зробив доповідь-звіт про участь у проекті СРСР;
  • 1983—1984 рр. — основна спостережна кампанія МЕРІТ; брав участь в організації спостережень у різних країнах світу;
  • 1985 р. — XIX Генеральна асамблея МАС (Нью-Делі, Індія), засідання Комісії № 19 МАС, на якому прийнято резолюцію щодо результатів проекту МЕРІТ та створення IERS; як президент Комісії МАС № 19 «Обертання Землі» (1982—1985) організовував і готував резолюцію;
  • 1987—1988 рр. — створення дирекції IERS; брав участь як віце-президент МАС з 1982 по 1988 р.;
  • 1988 р. — XX Генеральна асамблея МАС (Балтимор, США); брав участь у засіданні IERS як представник МАС;
  • 1990—1991 рр. — засідання та робочі наради IERS (Париж, Франція; Мідзусава, Японія); брав участь як член дирекції;
  • 1992—1995 рр. — голова дирекції IERS.

Слід також зазначити, що Я.С. Яцків — незмінний член наукових оргкомітетів з проведення міжнародних конференцій JOURNEES, на яких, крім наукової тематики, розглядаються організаційні питання з метою вдосконалення роботи IERS. За ініціативою Я.С. Яцківа в Головній астрономічній обсерваторії НАН України, яку він очолює з 1975 р., було створено центри аналізу IERS з обробки даних лазерних та РНДБ-спостережень за власними оригінальними програмами молодих співробітників.

Минулого року на науковій конференції у Брюсселі Я.С. Яцків разом із Ніколь Капітен із Паризької обсерваторії зробили доповідь, у якій було проведено аналіз результатів роботи конференцій JOURNEES упродовж 30 років. Ця доповідь стала своєрідним підсумком діяльності IERS. Скоріш за все, попереду нас чекає новий етап розвитку Міжнародної служби обертання Землі, на якому поряд з виконанням завдань щодо визначення параметрів орієнтації Землі більше уваги приділятиметься теоретичним моделям фізичної Землі, практичним дослідженням і геофізичній інтерпретації матеріалів, отриманих за допомогою як наземних астрономічних, так і космічних спостережень за глобальними змінами, зокрема змінами гравітаційного поля Землі, варіаціями її геоцентра, переміщенням мас у глобальних геофізичних оболонках (в атмосфері, океанах, гідросфері, мантії та ядрі).

Отже, своє 30-річчя Міжнародна служба обертання Землі (IERS), коріння якої походить з майже вікової історії (1899—2017 рр.), зустрічає як потужна міжнародна організація, що постійно і динамічно розвивається відповідно до вимог часу. З гордістю можемо констатувати, що в історії становлення і розвитку IERS істотну роль відіграли ініціативи українських учених-астрономів.

 

Джерело: журнал "Вісник Національної академії наук України", №7, 2017 р., ст.97-102

http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/IERS_30_astronomy_VisnykNAN_2017_7.pdf

<< Назад ... 2 ... 4 ... 6 ... 8 ... 10 ... 12 ... 14 ... 16 ... 18 ... 20 ... 22 ... 24 ... 26 ... 28 ... 30 ... 32 ... 34 ... 36 ... 38 ... 40 ... 42 ... 44 ... 46 ... 48 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 ... 72 ... 74 ... 76 ... 78 ... 80 ... 82 ... 84 ... 86 ... 88 ... 90 ... 92 ... 94 ... 96 ... 98 ... 100 ... 102 ... 104 ... 106 Вперед >>