Основні напрями наукових досліджень ФМІ


Оголошення


Новини


Вітаємо всіх працівників ФМІ НАНУ зі Святом Великодня! «Євангеліє Бучацьке» – унікальна пам’ятка часів Київської Русі

“Христос Воскрес! Воскресне Україна!” 

Так часто говорили наші українці, віруючи у відродження нашої країни.

Свято Великодня – це символ великої віри, самопожертви і відданої любові, перемоги світла над темрявою, любові над ненавистю, добра над злом.

Давайте підтримаємо один одного, допоможемо тим, кому сьогодні важко.

Християнська віра нас вчить, що усе добре примножується і сторицею повертається.

Миру нам всім, любові і великого Божого Благословення.

 

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

 

Євангеліє Бучацьке визнано подією року

Упродовж Середньовіччя писарі й митці у монастирях та світських майстернях створили не один шедевр книжково-рукописного мистецтва, з яких ми дізнаємось про події тисячолітньої давнини. У селі Пересопниця, у монастирі Різдва Пресвятої Богородиці з’явився відомий шедевр українського книгописання — Пересопницьке Євангеліє, на якому в незалежній Україні під час інавгурації присягають народу й Богові президенти України.

Одним із чудових зразків українського книжкового мистецтва, що сягає корінням глибини століть, стало факсиміле унікальної пам’ятки часів Київської Русі, рукописного Євангелія Бучацького, що побачило світ у видавництві «Дніпро». Як повідомляє Урядовий портал, видання визнано переможцем конкурсу «Українська книга року» у номінації «За вагомий внесок у розвиток українознавства».

Євангеліє Бучацьке, що є пам’яткою книжного мистецтва та мініатюри було написано у другій половині XII – на початку XIII століття на Волині.  Ця рукописна книга домонгольського періоду дістала сучасну наукову назву у 1888-1889 роках за місцем зберігання від 1712 року у чоловічому монастирі міста Бучач. Нині священна книга зберігається в колекції Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові. До книги увійшли факсиміле стародавнього рукопису Євангелія та його переклад сучасною українською мовою. 

Директор видавництва «Дніпро» Олександр Кудрявцев і професор Дмитро Степовик під час роботи над новим проектом.

 

На сторінках газети «Голос України» (№ 60 (6815), 30 березня 2018 року) провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України професор Дмитро Степовик розповідає про «Євангеліє Бучацьке» – унікальну книгу, що побачила світ у видавництві «Дніпро».

 

Євангеліє Бучацьке — дуже рідкісна і надзвичайно цінна книга, — каже автор передмови до сучасного видання та його упорядник доктор мистецтвознавства, доктор філософії, доктор богословських наук, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України Дмитро Степовик. — До нашого часу дійшла лише одна із тисячі книг домонгольського періоду, рукописи часів Київської Русі можна перерахувати на пальцях.

—На українських теренах, у містах, містечках і селах, до середини XIII століття була велика кількість монастирів, — продовжує розмову Дмитро Степовик. — Ми знаємо Києво-Печерську, Почаївську лаври, а було багато менших монастирів, де перебувало по 10—12 монахів. За статутом ранньої Церкви Христової від четвертого століття, у кожному монастирі щодня повинна служитися літургія. А літургія неможлива без читання Євангелія. У Київській Русі суворо дотримувалися статуту і щоденно читали Святе Письмо, уривки з нього, тож кожен монастир мав богослужбові книги.

Євангеліє Бучацьке було написане на пергаменті старослов’янською й розмальоване великими заголовковими ініціалами, тобто літерами, у другій половині XIІ — на початку XIII ст. на Волині.

— Якби рукопис не мав прикрих втрат, втрачено першу сторінку, 81-шу та низку сторінок усередині, ми, напевно, знали б більш точну дату й місце написання твору, — зазначає науковець. — Свою теперішню назву книга отримала за місцем зберігання від 1721 року у заснованому тоді чоловічому монастирі Здвиження Чесного Хреста у місті Бучачі на Тернопільщині. Достеменно відомо, що 1484-го мешканець поселення Сільце, розташованого у західній частині Волині, вирішив подарувати книгу монастирю Різдва Пресвятої Богородиці у селищі Городище над Бугом. Даритель на ім’я Андрушко Мушатич залишив дарчий напис на звороті 19-ї сторінки і водночас просив поминати в монастирі його родичів.

Історія рукопису з кінця XV ст. і до початку XVIII ст., коли зшиток потрапив до Бучача, невідома. Науковці допускають, що увесь цей час книга була в монастирі Городища, тому один із перших дослідників рукопису пропонував назвати його Городиським Євангелієм. Від 1888 року за книгою утвердилася нинішня назва.

Виникає питання, а де зберігалася книга від часу її написання й мистецького оформлення на межі XII—XIII ст. і до того часу, коли представник родини Мушатичів подарував її монастирю у Городищі.

— Загадка може розкритися за аналогією, — каже Дмитро Степовик. — В іншій рукописній книзі того ж періоду — XII століття, у Христопольському Апостолі на 111-й сторінці є запис, що переписувачем був диякон з того ж таки села Городище. На підставі цього один із перших дослідників книги Іларіон Свенціцький робить висновок, що в цій частині Волині, мабуть, у монастирі Городища існувала майстерня скрипторіїв, тобто переписувачів богослужбових книг давньослов’янською з численними вкрапленнями української мови.

Волинь і справді в часи Київської держави була визначним центром богословської думки і церковного мистецтва. Місто Володимир-Волинський у культурі Руси-України посідало таке ж вагоме місце, як Чернігів та Переяслав.

— Волинь прийняла християнську віру майже одночасно з Києвом, — каже Дмитро Степовик. — В усякому разі не пізніше чотирьох років після хрещення киян, і первісну Володимирську єпархію назвали на честь князя-хрестителя. Цікаво, що статистичний збірник «Дев’ятсотліття православ’я на Волині», виданий у Житомирі 1892 року, називає Городищенський монастир одним із найдавніших серед інших 45 монастирів історичної Волині. Характерною особливістю цього й інших монастирів регіону було дарительство заможних людей місцевим монастирям.

Упродовж Середньовіччя саме на Волині писарі й митці у монастирях та світських майстернях створили не один шедевр книжково-рукописного мистецтва. Тут, у селі Пересопниця, у монастирі Різдва Пресвятої Богородиці з’явився й відомий шедевр українського книгописання — Пересопницьке Євангеліє, на якому в незалежній Україні під час інавгурації присягають народу й Богові президенти України.

— Без традиції шляхетського книгописання і книгоприкрашування, яка сягає Христинопольського Апостола, Бучацького Євангелія, Добрилового Євангелія, низки галицьких рукописних книг XII—XIII ст., не могло б постати книгописання нової доби, — каже Дмитро Степовик. — Ставлення переписувачів та оформителів українських рукописних книг було таким же побожним і глибоко духовним актом, як і малювання святих ікон. Точно так, як ікономалярі з молитвою готували фарби, шукали кращих порід дерева, перш ніж вистругати потрібні дошки, так і майстри книжних справ побожно вичиняли шкіру до пергаменту, акуратно зшивали вирізані аркуші в книгу. Писали дуже акуратно, про те, щоб допустити помилку чи вилізти на поле аркуша, не могло бути й мови. Кожна літера уставного письма не стільки писалася, скільки малювалася, — вона прирівнювалася до мініатюрного мистецького твору.

У науковий обіг Бучацьке Євангеліє увійшло з кінця XIX століття. У 1888—1889 роках у Львові відзначали 300-ліття з часу заснування Львівського Успенського братства. З нагоди свята була організована виставка старожитностей та творів мистецтва. Бучацький монастир чину святого Василя Великого привіз на виставку стародавнє Євангеліє. За погодженням із монастирем рукопис залишився у збірці Ставропігійського інституту у Львові. Керівництво установи згодом передало експонат головному Василіянському монастирю греко-католиків — львівському монастирю святого Онуфрія. Монастирська братія, з метою кращого збереження і реставрації книги, наприкінці 1930-х років дарує її Національному музею у Львові, де історична пам’ятка зберігається і нині.

— За час переміщення з установи в установу рукопис досліджувався істориками, мовознавцями, палеографами, мистецтвознавцями, — зазначає Дмитро Степовик. — Така увага науковців до книги не випадкова. З Євангелія ми дізнаємося про вплив живої української народної мови на книжну — старослов’янську і церковнослов’янську, якою за Кирило-Мефодіївською традицією послуговувалася тодішня Українська церква; високий рівень грамотності церковників і мирян, коли не лише по великих містах, а й по селах були висококваліфіковані грамотні писарі, здатні переписувати канонічні тексти Святого Письма; розвинену каліграфію, мистецтво мініатюри — у книзі 210 намальованих багатоколірних ініціалів тощо.

Грамотність, уміння читати та писати малих і старих, а надто християнська благочестивість і ревність у вірі українців дивувала не одного іноземця, котрий відвідував Україну у різні періоди, про що вони писали у своїх щоденниках і мемуарах.

— І найголовніше, Бучацьке Євангеліє показує, що між культурою і мистецтвом Руси-України до вторгнення монголів і розпаду нашої могутньої Київської держави та після цієї трагічної події не спостерігається ніякої значної різниці: це одна лінія національного культурно-естетичного феномена. Ця книга — один із яскравих прикладів єдності нашої культури від найдавніших часів, — підкреслює Дмитро Степовик.

 

Світлана ЧОРНА

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА

Газета «Голос України» (№ 60 (6815), 30 березня 2018 року):

http://www.golos.com.ua/article/301361

 

ДОВІДКОВО

У 2019-му державному видавництву «Дніпро» виповнюється 100 літ. У 70—80 рр. минулого століття за тиражами «Дніпро» посідало перше місце в Європі і четверте в світі. Щороку тут виходило приблизно 300 найменувань книжок мільйонними накладами. Нині серед книжкових новинок «Дніпра» — фотоальбоми, присвячені творчості художників Миколи Стороженка, Івана Марчука, мистецької родини Саєнків, «Володимирський собор» Дмитра Степовика, «Теофан Прокопович. Вибране» (упорядник Володимир Литвинов), історичні дослідження Раїси Іванченко, Валерія Шевчука, твори класиків української літератури — Тараса Шевченка, що вийшли французькою, німецькою і грузинською, Леоніда Глібова, Івана Котляревського, Гната Хоткевича, Лесі Українки та сучасних авторів.

Відбулась офіційна церемонія нагородження лауреатів премії Президента України для молодих вчених 2017 року, серед яких і науковці ФМІ НАНУ

28 березня 2018 року у Великому конференц-залі НАН України відбулась офіційна церемонія вручення нагород лауреатам премії Президента України для молодих вчених 2017 року.

Відкрив урочистий захід заступник голови Комітету з державних премій України в галузі науки і техніки, перший віце-президент НАН України академік Володимир Горбулін. Свідоцтва і почесні знаки лауреатам вручила Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич.

Згідно з Указом Президента України від 29 грудня 2017 року №458/2017 (http://www.president.gov.ua/documents/4582017-23410 ) присуджено 40 премій Президента України для молодих вчених. До складу авторських колективів робіт, представлених до преміювання, ввійшло 89 науковців, з яких 33 працюють в установах НАН України (15 премій). Нагороди отримали молоді науковці, які мають видатні розробки в галузі природничих, технічних і гуманітарних наук.

За роботу "Методи оцінювання роботоздатності елементів конструкцій енергетичного обладнання за наводнювання" премії Президента України для молодих вчених 2017 року отримали такі науковці Фізико-механічного інституту імені Г.В.Карпенка НАН України (ФМІ НАНУ):

ДОРОШ Мар'ян Іванович – кандидат технічних наук, молодший науковий співробітник ФМІ НАНУ;

ЛИСЕЧКО Віктор Олегович – кандидат фізико-математичних наук, молодший науковий співробітник ФМІ НАНУ;

ЧЕПІЛЬ Ольга Ярославівна – кандидат технічних наук, молодший науковий співробітник ФМІ НАНУ.

 

Щиро вітаємо лауреатів!

 

Більше фотографій – на сайті Комітету з державних премій України в галузі науки і техніки – за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1-rVgr40LgWU-JLqKsyU8Z12Km2OyWT25 .

 

Джерело:

Комітет з державних премій України в галузі науки і техніки http://www.kdpu-nt.gov.ua/

 

За матеріалами Прес-служби НАН України

Засідання Президії НАН України

4 квітня 2018 року під головуванням президента Національної академії наук України академіка Бориса Патона вчергове засідала Президія НАН України.

У межах заходу відбулося спільне засідання Президії Національної академії наук України та Колегії Державної служби статистики України з питання «Про наукове забезпечення проведення перепису населення». Під час цього спільного засідання було заслухано й обговорено співдоповіді академіка-секретаря Відділення економіки НАН України, директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України академіка Елли Лібанової та голови Державної служби статистики України Ігоря Вернера.

Потому з науковою доповіддю «Молекулярне моделювання біологічних систем: стан та перспективи» виступив провідний науковий співробітник відділу фізики біологічних систем Інституту фізики НАН України доктор фізико-математичних наук Семен Єсилевський.

Із докладним прес-релізом про цей захід можна буде ознайомитися в розділі «Засідання Президії НАН України» веб-сайту НАН України (http://www.nas.gov.ua/UA/Activity/PresidiumMeeting/Pages/default.aspx ).

 

За матеріалами Прес-служби НАН України

<< Назад ... 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 23 ... 25 ... 27 ... 29 ... 31 ... 33 ... 35 ... 37 ... 39 ... 41 ... 43 ... 45 ... 47 ... 49 ... 51 ... 53 ... 55 ... 57 ... 59 ... 61 ... 63 ... 65 ... 67 ... 69 ... 71 ... 73 ... 75 ... 77 ... 79 ... 81 ... 83 ... 85 ... 87 ... 89 ... 91 ... 93 ... 95 ... 97 ... 99 ... 101 ... 103 ... 105 ... 107 Вперед >>