Основні напрями наукових досліджень ФМІ


Оголошення


Новини


Міжнародний симпозіум «100-річчя Національної академії наук України: минуле та сучасність»

12–13 березня 2018 року відбувся черговий ХХVIII Київський міжнародний симпозіум з наукознавства та історії науки, який цього разу був поєднаний із традиційними Добровськими читаннями, котрі щорічно проводить Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки (ІДНТПІН) імені Г.М. Доброва НАН України.

Захід присвячувався 100-річчю Національної академії наук України, що припадає саме на 2018 рік. Участь у зібранні взяли понад 80 науковців з України, Білорусі, Азербайджану, Киргизстану, Грузії, Росії.

Перше пленарне засідання відкрив перший віце-президент НАН України академік НАН України А.Г. Наумовець, який оголосив учасникам симпозіуму привітання президента НАН України академіка НАН України Б.Є. Патона. У своєму вступному слові А.Г. Наумовець звернув увагу присутніх, що симпозіум розпочинає свою роботу в день народження засновника й першого президента НАН України (яка в 1918 році називалась Українською академією наук) академіка В.І. Вернадського, та підкреслив, що створення Академії та її сторічна історія – це значний внесок нашої держави в історію світової науки. За його словами, попри нинішні труднощі, НАН України й нині зберегла значний науковий потенціал, посідаючи провідні позиції за цілою низкою напрямів сучасної науки. Академік А.Г. Наумовець також привітав гостей, що прибули на симпозіум із-за кордону, і наголосив на важливості міждержавного обміну досвідом організації науки та використання її результатів.

Радник Президента України, віце-президент Національної академії мистецтв (НАМ) України академік НАМ України Ю.П. Богуцький передав учасникам симпозіуму тепле привітання й побажання плідної роботи від імені Глави держави П.О. Порошенка, й нагадав про те, що нещодавно Президент України підписав указ про відзначення сторіччя НАН України, яким передбачено низку заходів як зі святкування цієї події, так і з підтримки Академії. Нова редакція Закону України «Про  наукову та науково-технічну діяльність», як наголосив Ю.П. Богуцький, теж є одним із проявів піклування влади про майбутнє української науки, про формування адекватної відповіді на виклики сучасності. Цьому має сприяти й передбачене цим нормативно-правовим актом створення Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, перше засідання якої нещодавно відбулося під головуванням Прем’єр-міністра України В.Б. Гройсмана.

З доповіддю «Національна академія наук України: історична і сучасна роль в розвитку вітчизняної науки» виступив головний учений секретар НАН України академік НАН України В.Л. Богданов. Як він наголосив, створення Української академії наук 100 років тому було знаковою подією та важливим підсумком тривалого процесу формування наукових структур на теренах нашої країни. Важливо, що очолити роботу з організації Академії було запропоновано всесвітньо відомому вченому в галузі природознавства В.І. Вернадському, який на той час уже мав великий досвід академічної роботи, добре знав систему організації науки у провідних європейських країнах і міг реально оцінити переваги й недоліки різних за статусом і принципами організації академій наук. В.І. Вернадський сформулював основні принципи організації та діяльності Академії, пізніше відображені в законі про її заснування та її статуті. За словами В.Л. Богданова, історія підтвердила, що саме такий тип наукових центрів, які мають державний статус, складаються з розгалуженої мережі науково-дослідних установ, є вершиною організаційної структури науково-технічної сфери в розвинених країнах світу й гарантією успішного соціально-економічного розвитку цих країн. Доповідач також поінформував присутніх про такі важливі напрями роботи НАН України, як здійснення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, її вагомий внесок у вирішення актуальних проблем розвитку національної економіки й інших проблем суспільної та державної ваги, розвиток Академією механізмів зв’язку науки з виробництвом, а також роль НАН України у становленні незалежної Української держави. Окрему увагу В.Л. Богданов приділив питанням бюджетного фінансування Академії, її реформування (а саме – розробленню й імплементації в НАН України сучасних конструктивних форм організації наукової діяльності й управління), надання підтримки талановитій науковій молоді, інтеграції науки та освіти. «Академія разом з країною пережила чимало крутих політичних, економічних і соціальних поворотів. Але питання про доцільність її заснування 100 років тому та закладені принципи її діяльності ніколи не ставилися під сумнів – йшлося виключно про те, якою їй бути, щоб відповідати вимогам часу, напрямам і темпам розвитку світової науки, актуальним потребам економіки, безпеки і соціальної сфери суспільства. Об’єктивний науковий історичний аналіз підтверджує той факт, що наша Академія наук у стислі строки успішно вирішувала складні завдання наукового і технічного забезпечення економіки країни і сфер її суспільного життя, зокрема, у передвоєнний період та в роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови і розвитку промислового і оборонного потенціалу. Академія домоглася світового авторитету і визнання рівня фундаментальних і прикладних досягнень в окремих напрямах природничих, технічних та соціогуманітарних наук, створила потужний потенціал, який дав змогу перетворити вітчизняну науку на безпосередню продуктивну силу. <…> І сьогодні Національна академія наук залишається найпотужнішою та найпродуктивнішою вітчизняною науковою організацією. Цей висновок є об’єктивним, оскільки ґрунтується на достовірних статистичних даних (включно з бібліометричними) і експертних оцінках, зокрема зарубіжних», – підкреслив В.Л. Богданов.

Розвиткові академічної форми організації науки у світовій науці присвячувалася доповідь голови консультативної ради з питань охорони інтелектуальної власності при Міжнародній асоціації академій наук, заступника голови Президії НАН Білорусі академіка НАН Білорусі П.О. Вітязя (у співавторстві з В.К. Щербіним). Доповідь про дослідження історії створення та формування концепції розвитку української Академії на базі щоденників академіка В.І. Вернадського виголосив головний науковий співробітник Інституту історії природознавства і техніки імені С.І. Вавілова РАН член-кореспондент РАН Ю.М. Батурін.

Всього було заслухано 25 доповідей з актуальних питань розвитку науки, з якими виступили представники різних вітчизняних і зарубіжних науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів. Зокрема, було заслухано й обговорено доповіді:

«Епоха Б.Є. Патона в українській науці» (автор – головний науковий співробітник ІДНТПІН  імені Г.М. Доброва  НАН України В.І. Онопрієнко);

«Добровські моделі науки: з історії, через сучасність – в майбутнє» (директор ІДНТПІН  імені Г.М. Доброва  НАН України» Б.А. Маліцький);

«Відзначення 100-річчя НАН України − вагома складова популяризації науки, піднесення її престижу в українському суспільстві» (перший заступник головного ученого секретаря НАН України − начальник Науково-організаційного відділу Президії НАН України, заступник директора з наукової роботи ІДНТПІН імені Г.М. Доброва  НАН України О.Н. Кубальський);

«Міжнародній асоціації академій науки – 25 років» (завідувач відділу проблем діяльності та стратегії розвитку НАН України ІДНТПІН імені Г.М. Доброва НАН України» О.О. Грачев);

«Сторінки історії освіти у період Азербайджанської демократичної республіки» (директор Інституту історії науки НАН Азербайджану М.Г. Сеідбейлі);

«Тенденції взаємодії академічної та вузівської науки» (завідувач відділу міжнародної економіки Інституту економіки імені Дж. Алишбаєва НАН Киргизстану А.А. Орозонова);

«Ресурсне забезпечення інноваційного розвитку країн ЄС і Грузії» (старшого наукового співробітника Інституту економіки Тбіліського державного університету імені І. Джавахішвілі Г.В. Сігуа).

 

Із повним переліком виголошених доповідей можна ознайомитися в програмі заходу

http://www.nas.gov.ua/text/pdfNews/Kyiv_symposium_Dobrov_readings_2018_program.pdf .

 

У рамках симпозіуму відбувся також семінар-нарада голів галузевих наукових рад Міжнародної асоціації академій наук (модератор – голова консультативної ради з питань охорони інтелектуальної власності та передачі технологій при МААН (Республіка Білорусь) академік НАН Білорусі П.О. Вітязь).

 

За результатами заходу планується видати збірник матеріалів.

 

За інформацією ІДНТПІН імені Г.М. Доброва НАН України

та Прес-служби НАН України

Відбулося засідання Вченої ради ФМІ НАНУ

 

22 березня 2018 р.

у головному корпусі ФМІ НАН України

відбулося

засідання Вченої ради Інституту

 

На засіданні Вченої ради ФМІ НАН України були розглянуті такі питання:

1. Учений, організатор науки, громадський діяч – до 90-річчя з дня народження О.М. Романіва.

Доп. Г.М. Никифорчин

2. Інформація про Загальні збори НАН України 5-7 березня 2018 р.

Доп. З.Т. Назарчук

3. Про створення лабораторії механічних випробувань.

Доп. В. Р. Скальський

4. Про результати конкурсу на поточні вакансії на здобуття стипендій НАН України і Президента України для молодих учених.

Доп. З.Т. Назарчук

5. Про результати конкурсу на заміщення вакантних посад:

– старшого наукового співробітника у відділі №15;

– наукових співробітників у відділах №7 та №17;

– молодшого наукового співробітника у відділі №11.

Доп. В.Р. Скальський

6. Оголошення конкурсів на заміщення посад у наукових відділах:

  • наукових співробітників у відділах №5 і №12;

Доп. Я.Л. Іваницький, Л.І. Муравський

  • старшого наукового співробітника у відділі №3.

Доп. Г.М. Никифорчин

 

До 90-річчя від дня народження видатного українського вченого та громадського діяча Олега Романіва

ОЛЕГ РОМАНІВ – НАУКОВЕЦЬ, ОРГАНІЗАТОР НАУКИ, ЛЮДИНА

21 березня 2018р. виповнилося б 90 років Олегові Миколайовичу Романову – видатному українському вченому, активному організаторові науки та громадському діячеві.

Народився вчений у м. Сокаль на Львівщині (тоді – у складі Польщі) у родині вчителів. Його дитинство проходило у Варшавському воєводстві, де батьки вчителювали. 1939р. родина повернулася до м. Сокаля, де О.Романів навчається у місцевій гімназії, а в 1945р. закінчує з відзнакою Сокальську середню школу, яку нині названо його іменем.

Від 1945 до 1950р. Олег Романів навчався у Львівському політехнічному інституті, який закінчив із відзнакою, отримавши диплом інженера-механіка. З 1950 по 1953р. Олег Романів був аспірантом Львівського політехнічного інституту. Його науковим керівником і вчителем був відомий учений у галузі механіки деформівного тіла, згодом академік Киргизької академії наук М. Леонов.

З 1956р. вчений працює у Фізико-механічному інституті ім. Г.В. Карпенка (ФМІ) на посаді молодшого наукового співробітника, старшого наукового співробітника, завідувача науковою лабораторією, завідувача наукового відділу, заступника директора інституту з науково-дослідної роботи. Він не залишив свій рідний колектив до останніх днів свого життя. За день до смерті О. Романів брав участь у роботі Міжнародної конференції у м. Києві. 3 листопада 2005 року, перебуваючи у розквіті творчих сил і активно працюючи, Олег Романів відійшов у вічність.

Олег Романів – доктор технічних наук (з 1970р.), професор (з 1973р.), член-кореспондент НАН України (з 1985р.), голова Наукового товариства ім. Шевченка (1989-2005), почесний член товариства. Він лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1976, 1995), премії ім. Г.В.Карпенка НАН України (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1998).

Наукова, науково-організаційна діяльність Олега Романова тісно пов’язана з ФМІ, а також з відновленням діяльності і розбудовою Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, головою якого він був обраний у 1989р.

Олег Романів – один із провідних українських вчених механіків-матеріалознавців, відомий в Україні та за її межами дослідник міцності конструкційних матеріалів. Він доклав багато зусиль у розвиток науки про фізико-механічні властивості матеріалів, зокрема структурної механіки руйнування та міцності матеріалів, а також у розроблення методів мікрофрактографії змін структур сталей і сплавів, зумовлених їх деформуванням та руйнуванням. Саме його дослідженнями започатковано вивчення взаємозв’язку між характеристиками тріщиностійкості матеріалів і параметрами мікроструктури матеріалу.  Про ці проблеми науковець неодноразово повідомляв на вітчизняних і закордонних (США, Австралія, Японія) симпозіумах. 

О. М. Романів зробив важливий внесок у розвиток сучасних підходів у фізико-хімічній механіці матеріалів, що базуються на дослідженні нових характеристик корозійної тріщиностійкості матеріалів, а також створенні сучасних методів захисту від корозії металевих виробів. Упродовж 1977–2003 рр. він був головою комісії Держстандарту СРСР з проблем формування стандартних методів визначення механічних характеристик конструкційних матеріалів. Завдяки його зусиллям ФМІ реалізував низку своїх розробок у вигляді відповідних нормативних документів з проблем корозії та тріщиностійкості матеріалів і одержав всесоюзне визнання провідної наукової установи у цій галузі науково-технічного прогресу.

Особлива заслуга О. М. Романіва у налагодженні науково-технічного співробітництва ФМІ із зарубіжними науковими інституціями та вченими. Це дало можливість ФМІ виступити ініціатором проведення у Львові Першого радянсько-англійського семінару з проблем корозійної втоми матеріалів, який відбувся у 1980 р. Він зробив суттєвий внесок у підготовку та проведення 8-ої Міжнародної конференції (всесвітнього конгресу) з механіки руйнування матеріалів і міцності конструкцій, організатором якої був ФМІ як базова організація. 

У науковому доробку Олега Романова понад 400 наукових праць і авторських патентів, серед них 16 монографій і довідникових видань. В 1970-х роках він опублікував дві монографії українською мовою, що було незвичним у той час для української технічної науки.

Чи не найбільшою подією у житті Олега Романіва було відродження діяльності Наукового товариства ім. Шевченка (21 жовтня1989 р.), яке ініціювала велика група науковців ще в останніх роках існування СРСР.  Обраний його першим головою, він залишився на цій посаді до останнього дня життя.  Завдяки його підприємливості, працьовитості та видатним організаційним здібностям Товариство досягло значних успіхів у науковій та видавничій діяльності. З 1992 р. він також генеральний секретар Світової Ради НТШ, редактор таких видань, як “Вісник НТШ”, “Хроніка НТШ” (у цих виданнях уміщено численні його науково-публіцистичні статті), низки випусків серійного видання “Праці НТШ”, член редколегії “Енциклопедії сучасної України”.

О. Романіву належить ініціатива перевидання “Енциклопедії українознавства” (1993–2003, т. 1–11), ряду важливих монографічних праць, які були видані за кордоном у 1950–1980-х рр., що відіграли вагому роль у національній науці, але були недоступні українському читачеві в часи радянського тоталітаризму. О. Романів писав до них вступні статті та коментарі, часто був їх редактором. Серед цих праць: “Українська Галицька армія” Л. Шанковського (1999), “Змагання за українські університети в Галичині” В. Мудрого (1999), “Національний гимн “Ще не вмерла Україна…” та інші українські гимнові пісні” В. Трембіцького (2003) та ін. Список перевидань промовистий. Водночас голова НТШ в Україні бере участь у таких джерелознавчих збірниках, як “Народовбивство в Україні. Офіційні матеріали про масові вбивства у Вінниці” (1995), “Надбужанщина. Історично-мемуарний збірник” (т. 4, 2004), “Відлуння голодомору-ґеноциду. 1932–1933 рр. Етно-культурний наслідок голодомору в Україні” (2005), спогади Л. Окіншевича, Люби Комар, М. Семчишина та ін., збірник “Зеновія Франко (1925–1991)”. О. Романів – автор двох монографічних праць про життя і діяльність Івана Фещенка-Чопівського (спільно з І. Богун, вийшла друком у серії “Визначні діячі НТШ”) та “Західноукраїнська трагедія 1941” (спільно з І. Федущак), з-під його пера вийшла низка брошур, присвячених державотворчим, суспільно-політичним, економічним, мовно-культурологічним та іншим злободенним питанням нашого сьогодення. Остання брошура “Львівський Ставропігіон: національна традиція та нові перспективи” вийшла друком у день його смерті.

Тема дослідження трагічної долі та мучеництва українського народу була домінантою у працях О. Романіва із суспільно-історичної тематики. Він пристрастно закоханий у свою країну, народ, був великим її патріотом, хоч про це ніколи не говорив. Особливо хвилювали його забуті імена як української політичної еліти, так і простих людей.

Водночас О. Романів безоглядно присвячував себе проблемі збереження для нашої культури духовних скарбів. Він задумав створити при НТШ колекцію надходжень приватних архівів. Засвідчують це не лише його друковані праці, але й особисте колекціонування пам’яток образотворчого й ужиткового мистецтва. Саме за його підтримки при НТШ засновано Інститут колекціонерства (2003), який нині вже запропонував декілька вагомих проектів. НТШ за керівництва О. Романіва було ініціатором спорудження пам’ятника М. Грушевському у Львові, пам’ятних таблиць В. Кубійовичу, В. Старосольському, І. Раковському та ін.

О. Романів багато зробив для розбудови інфраструктури НТШ у Львові, освоєння будинків, організації видавничого комплексу Товариства, сприяв появі численних обласних осередків НТШ в Україні, піклувався про тісні контакти з НТШ в Америці, Канаді, Австралії. Він постійно дбав про утвердження НТШ як національно заанґажованого громадського сектора української науки.

О. Романів – яскрава, багатогранна й самобутня постать, що залишила по собі глибокий слід на ниві української науки і культури. І це стосувалось як точних, так і гуманітарних дисциплін. Був дослідником-аналітиком, а водночас людиною широких знань. Завдяки багатогранності свого таланту він відгукується на найрізноманітніші проблеми, що їх ставить життя – перед науковцем-дослідником, організатором науки, громадянином. Ішов він у житті широкою дорогою, а “Дорога – це життя” – навчає давня мудрість. У О. Романіва це життя було завжди творчим і суспільно корисним. Обсяг роботи Олега  Романіва вражає, тимпаче, коли зважимо, що основне його заняття – уже згадані проблеми матеріалознавства. А ще він бере активну участь у суспільно-політичній діяльності. Гортаючи періодику, не раз натрапляємо на його публікації, присвячені проблемам державотворення. У багатогранній діяльності Олега Романіва дивує передусім різнобічність його зацікавлень: від матеріалознавства та конструктивної міцності металів – і до всього нематеріального, що у сфері слова.

Олег Миколайович належав до всебічно обдарованих людей, якому ніщо людське не було чуже. Типовий інтелектуал з широким світоглядом у багатьох ділянках знань і життя, Олег Романів – великий життєлюб – був товариською людиною, яка вміла об’єднувати людей, навіть тих, які мали б бути його недоброзичливцями. У товаристві вмів поговорити на поважні теми, а водночас і повеселитися у притаманній тільки йому легкоіронічній та добродушно-фривольній манері.

Творчий інтелект, ерудиція і глибокий аналітичний розум дали можливість Олегу Миколайовичу Романіву досягнути значних наукових висот і зайняти достойне місце у науковій еліті України та ввійти до когорти видатних учених сучасності.

 

1. Зіновій Назарчук. Олег Романів – науковець, організатор науки, людина // Вісник НТШ, число 50, ст. 39–43.

2. Г. М. Никифорчин. Внесок О. М. Романіва у розвиток української науки //

Фізико-хімічна механіка матеріалів. – 2013. – № 6.

3. Олег Антонович. Олег Миколайович Романів (1928–2005) // Наукова електронна бібліотека ст. 871–873. (http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/15252/53-Romaniv.pdf?sequence=1)

<< Назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 22 ... 24 ... 26 ... 28 ... 30 ... 32 ... 34 ... 36 ... 38 ... 40 ... 42 ... 44 ... 46 ... 48 ... 50 ... 52 ... 54 ... 56 ... 58 ... 60 ... 62 ... 64 ... 66 ... 68 ... 70 ... 72 ... 74 ... 76 ... 78 ... 80 ... 82 ... 84 ... 86 ... 88 ... 90 ... 92 ... 94 ... 96 ... 98 ... 100 ... 102 Вперед >>